Вона б’є — він не відпускає

-Куди далі? - запитала Реббека.

Роджер поглянув на неї й відповів:

-Побачимо.

-Я пропоную вирушити до території графа Луї.

Він усміхнувся.

-Я й не очікував іншого.

І в цю мить він зрозумів: їхня історія тільки починається.

-Ти анітрішки не змінився.

-Як і ти.

-Гаразд, досить балачок - у нас удосталь роботи.

-То чого ж ми стоїмо?

-Ха... тоді допомагай.

-Що робити? Командуй.

-Тобі - нічого. Просто сили й не заважай.

-Тиии... крізь стиснуті зуби прошипіла вона. - Щоб тебе чорти побрали! Ти мені набрид. Радій, що я змилувалася над тобою і не вбила за те, що ти викрав щоденник мого батька. Я краще знайду іншу команду.

Я завмер, приголомшений її словами. Хоча... я завжди знав, яка вона. Гостра на язик, запальна, непередбачувана. Та щось у її тоні видало інше - вона блефувала.

-Ха, гаразд, - кинув я з удаваною байдужістю. - Іди, якщо така розумна. Тільки потім не просися назад.

-Ще чого.

Вона різко розвернулася й рушила геть, навіть не озирнувшись. Я дивився їй услід, не вірячи, що вона справді це зробить. Кілька секунд стояв, мов укопаний,поки нарешті не усвідомив: вона пішла.

Лайка зірвалася з моїх вуст, і я кинувся за нею. Наздогнавши, схопив її за сорочку, але вона вирвалася. Тоді, не думаючи, різко підняв її на руки й перкинув через плече.

-Навіть не мрій утекти, - буркнув я крізь зуби.

Вона здійняла крик на весь порт.

-Відпусти! Щоб тебе чорти побрали! Ти гівнюк! Найжахлива людина у світі! Відпусти мене!

Її голос тремтів від люті, але під ним поглядала невпевненість. Серце калатало в грудях, в руки і ноги самі намагалися вирватися, барикали, відштовхували, шукали порятунку. Вона відчувала страх - глибокий і холодний, який тремтів у кожному м'язі. І разом із ним - лють: неймовірне бажання показати, що її не зламати, що вона не дозволить комусь так просто порушувати свої межі.

Я не заважав на її крики. Не заважав і на те, як вона брикалася, гамселила мене кулаками по спині, намагаючись вирватися. Її ноги кілька разів небезпечно ковзнули поруч із місцем, удар по якому міг би коштувати мені життя... але навіть це мене не зупинило.

Мені було байдуже.

Я не хотів її відпускати.

Бо, чорт забирай... я закохався.

І мені було байдуже на все - навіть на те, що вона могла хотіти мене вбити.