Там, де море ховає почуття.

Тиша перед причалом

Порт Лілі був місцем, де зливалися всі дороги піратського світу.

Там вони мали продати здобич і поповнити запаси.

Та думки Роджера були не про це.

П'ять років тому він украв у батька Реббеки щоденник з картою скарбів. Скарбу він так і не знайшов - зате втратив її довіру. Відтоді вона його ненавиділа.

А він... він закохався.

Безглуздо, безнадійно й остаточно.

Повернувшись до каюти, він застав її за роздумами.

Реббека була прекрасною: коротке русяве волося, глибокі зелені очі, ледь помітні ямочки на щоках. У ній поєднувалися сила і ніжність.

-Я приніс тобі їжу, - сказав він. - Скоро ми прибудемо до порту. Якщо захочеш - зійдеш там.

Вона взяла грушу, але спершу змусила його скуштувати.

-Обережність - твоя найкраща риса, - усміхнувся він.

І тоді вона розповіла: про бар, про напад, про мішок на голові, про човен посеред океану...

Коли вона закінчила, у каюті запала тиша.

-Дякую... - тихо сказала вона згодом.

Роджер навіть не одразу повірив, що почув це

А невдовзі корабель увійшов у порт Лілі.