РОЗДІЛ 30

Час від часу я тікала до Герасима, ми проводили незабутні моменти, я кожну зустріч закохувалася в нього все сильніше і сильніше. Не могла без нього. Петро ,геть здурів , бив мене. Але мені було все одно. 

Іван не розумів ,що зі мною трапилось ? І чому весь час, я йому відмовляю у близькості. Я просто нікого окрім Герасима не хотіла. Мені був огидний і Петро та Іван. 

Але приховувати довго свої стосунки з Герасимом стало майже не можливо. Тому що всі на вколо бачили, як ми божеволіємо одне від одного. І його батькам стало це не подобатися. Спочатку вони били голови йому. Щоб він схаменувся, я заміжня, в мене діти , чоловік. 

Але Герасим стояв на своєму, що йому все одно , він мене кохає і хоче забрати мене з дітьми до себе. Батьки волали від сказу, говорили ,що не потрібна їм така невістка. Є багато молоденьких , та набагато кращих дівчат ніж я . 

 - Сину , схаменися, вона тобі не пара! Вона гуляща! Сьогодні ти , а завтра інший! Вона ледача, ще й з дітьми! Навіщо воно тобі? Чи ти хочеш ,щоб Петро на підпитку перейшов тебе ? Скалічив за неї? Чи ще страшніше за все ,вбив тебе?!  

І так вони його діставали ,що він перестав ходити додому ,а спав на роботі. Тоді його батьки взялися за мене. Приходили до хати, чатували на вулиці. 

  -  Світлана, ти доросла жінка, не мороч голову нашому сину. У нього ще все життя попереду, у нього будуть свої діти . Залиш його у спокою.    

 Спочатку вони говорили зі мною на помірних тонах. Але розуміючи ,що ми нічого завершувати не збираємося, перешли в наступ і пішли спочатку до Петра . Мовляв ,щоб той краще дивився за гулящою дружиною. 

Переходити на вулиці ,стали обзивати не пристойними словами при все людно. Я плакала ,а Герасим розізлився, повибивав вікна у батьків у домі, зробив велику лайку, і пішов з дому остаточно. 

Петро мене теж трусив як грушу. Але ми з Герасимом не мали куди дітися. Я все так же тікала до нього ночами,  коли Петро спав. А над ранок верталася. Але такі стосунки довго тривати не могли . Герасим сказав ,що піде жити до своєї покійної тітки у хату. 

Але там потрібно трохи зробити порядок і легкий ремонт, тому, що уже років з десять там ніхто не жив. Тому поїхав до сусіднього села до роботи на будівництво ,що б були гроші на перший початок. 

Ми зустрічалися тепер що вихідного ,коли він приїхав. Обіцяв ,що за де кілька тижнів ми вже будемо разом. Я чекала , та марно. Нічого в нас не вийшло. Він перестав приїхати на вихідні, мовляв, багато роботи. 

Але згодом я дізналася , навіть не так, мені повідомила його мама , у парку біля магазину ,що її любий синочок Герасим одружується. Так, так, одружується з донькою сільського голови сусіднього села, вона вагітна від нього. 

А Герасим дуже щасливий, що скоро стане батьком. Тому попросив маму повідомити мене, щоб я його більше не чекала. Я була просто розбита. Плакала. Не вірила, але все виявилося правдою. Він мене зрадив.

Я почала знову пити. Мені хотілося просто вмерти. Тут як завжди прийшов на допомогу мені, Іван. Він був щасливий, що більше не відганяю його від себе. Так я повернулася до того життя,  від якого так тікала.

Цілими днями лежала в ліжку, пила горілку , нічого не робила, мій світ перевернувся. Плакала. Дівчата  не розуміли, що коїться. Більше часу проводили в школі, приходили до дому бачили ,що я сплю п'яна, у хаті безлад, їсти нема нічого . 

Навіть продуктів не має. Просто сиділи голодні в холодній хаті, або  йшли як не до сусідів, то до Стефанії з Іваном. Для мене було однаково , та  все одно, що там з ними буде мене боліло. Петро дивився на мене, й скаженів , що я так себе поводжу.

Стефанії приходила, мила посуд , приносила їжу ,продукти, готувала, прибирала. Старалася до мене достукатися , сварила мене, але все було марно. 

Але пройшов час і я почала оживати . Об'явилися наші давні знайомі. Тобто давній знайомий з новою сім'єю. 

      Юрко мав жінку й двох прекрасних дівчаток, жили вони з батьками жінки , мали свою справу - на базарі, торгівлю вели. Він працював у ДАІ. Дружина його Раїса була хорошою господинею, та дружиною . Ми колись часто спілкувалися. 

Але у Раїси виявили рак і жінка до року згоріла. Спочатку Юрко пив , не міг прийти до тями від такого горя. Він залишився вдівцем з двома донечками.  Перестав спілкуватися з друзями. Нікого не хотів бачити. Зник чоловік з відусіль.  

Пару років ми не чули його й не бачити.  А через якийсь час ми почули від спільних знайомих ,що він познайомився з жінкою теж удовицею , й хоче з нею жити.

Батьки померлої  жінки ,та донечки назвали його зрадником. Були проти цих стосунків, мовляв, він мав бути тільки з ними , покласти на собі хрест ,щоб  присвятити своє життя дітям...

Він звичайно відмовився, він ще досить молодий ,щоб заживо себе ховати. Та й траур по жінці відносив кілька років.  Тоді батьки та дівчата вигнали його з дому і відвернулися від нього. 

Любі спроби спілкування з донечками були марними. Дівчата на відріз відмовлялися прийняти нові татові стосунки, а тесть з тещею підливали масла в вогонь , мовляв, він зрадник. Проміняв їх доньку і дітей , на іншу сім'ю.

Якось  на базарі він зустрів Петра,  та запросив нас на вихідні до свого нового дому у сусідньому селі. Петро звичайно погодився, й ось у неділю ми поїхали до них.

Юрко був таким щасливим, що ми приїхали . Познайомив нас зі своєю жінкою - Людмилою, та її трьома дітьми.  Максимом - сімнадцять років, Наталею - двадцять років , та малою Софійкою - вісім років.

Історія цієї сильної жінки вразила. Залишившись одна після смерті чоловіка, сім років назад. З трьома малими дітьми , хворою на рак матки, без допомоги рідних - вже готувалася відійти у вічність.  Рідні просто відвернулися від неї,  бо хотіли її землю , та не добудовану хату. Дітей віддати в дитячий будинок , а її прирекли як і її чоловіка , на смерть. 

Ніхто з рідних не приховував своїх очікувань, й швидкого бажання смерті Людмили , а також планів на майбутнє. Приходили що денно й розповідали біля її майже безжиттєвого - лежачого тіла , які паркани будуть пасувати на її подвір'ї, які меблі куплять в її гостинну після смерті, та як  будуть їздити до її  дітей в дит. будинок.