РОЗДІЛ 24...

В потязі я познайомилась з класною компанією, ми їхали в одному купе. Співали й гуділи всю дорогу, там був чоловік якого звали Сергій. Він за мною ходив майже по п'ятах. Я в туалет і він зі мною, я в тамбур курити та він теж, я п'ю і він не відказується. Так доходився , що у ночі коли під час гуляння в купе з новими знайомими, я вийшла покурити, він ув'язався за мною. 

 - Красуне, Светочка. Ти розумієш ,я закохався. А я ще ніколи й нікого не кохав. - Говорив він , допиваючи десь восьму пляшку пива.  

 - Так , звісно розумію, а чому мене не любити , я он яка красуня, ще й розумна...- Почала сама гикати від кількості випитого. 

 - А давай ,Світланко , з тобою ближче знайомитися. Як-не-як, я тебе ж покохав і хочу ближчих стосунків. 

Шепотів мені на вушко Сергій, при жавши мене у холодну стінку тамбура. Його руки гуляли по моєму тілу як по  своїй власності. Мене це заводило.

 - А давай !!! І як будемо знайомитись ближче? 

Він схопив мене на руки , ми мало не впали. 

- Ой ні, мабуть, так не вийде. Повернув мене до себе спиною, міцно притиснув до стінки, щоб я не пручалася. Почав розстібати штани. Я відчула його напружену плоть у себе на сідницях. Він пробував увійти в мене, але кількість випитого й колихання потяга ,йому заважали. 

Кінець кінцем ми з ним дійшли кінця ,і таки пот****ись повернулись до компанії. Протягом ночі ми виходили в тамбур раз п'ять, Сергій був як маніяк, ще ,ще ,і ще.  Під ранок вгамувавшись ми заснули. Мене розбудив голос злої й не виспаної провідниці .

- Встаємо ! Здаємо білизну !! За двадцять хвилин Київ!!...

Коли я прокинулась , то Сергія вже не було.  Сергій зник , він просто вийшов десь на попередній станції. Ось така любов була у чоловіка.

Я зійшла з потяга й відправилася на метро до Славка та Ольги. Відпочити ,помитись, дочекатись вечірнього потягу, до свого  рідного містечка у Карпатах. Двері відчинила Ольга.

- Света? А ти ,що не в мами ? А дівчата як? Стефанія дзвонила плакала казала ,що щось у твоєї мами сталося. Казала, що ти наче як втекла, дітей кинула.

- Ой Оля , то моя мама , ще та сказочниця. Сама мені дітей давати не хотіла , сказала ,що з нею вони краще будуть себе почувати в такий нелегкий для нас усіх час.  Та і як втікла? Самі мене на потяг посадили, сказали ,що не слід на довго лишати молодого чоловіка одного, я й поїхала. 

- Ну не знаю, Света, що там у вас, мені свого вистачає.

Звичайно я не могла розповісти Олі всю правду. Менше знають, краще сплять. Я помилася, Оля накрила на стіл і ми добряче випили, за мій приїзд. З Олею і її сусідкою Ірою. Посміялись , згадували ті добрі консерви ,які мій Петро прислав у посилці з Німеччини.

Незабаром прийшов з роботи Славко і приєднався до нас. Пив не дуже ,лише пару раз, казав ,що рано вставати. Був зовсім не в гуморі. За дві години я мала бути на вокзалі. Славко сказав , що проведе мене, і посадить на потяг. Мабуть, бачив ,що я трохи лишнього хильнула. 

На вокзалі Славко сказав, що б я бралася з Петром за голову, а не топили своє життя. Чому діти ще не з нами? Ми все гуляємо і чекаємо ,що всі нам повинні та чомусь мають щось давати. Я покивала головою - що добре , сіла в потяг і поїхала далі.

Дома мене зустрів з потяга Петро . Він був дуже злий. Злий, це не те слово, він був просто розлючений, майже нічого мені не говорячи посадив до машини, яку взяв у сусіда і привіз мене , спочатку додому до Стефанії та Івана.

 Стефанія та Іван , зустріли мене не зовсім радісно. Почали скандал з порогу, ставити питання хто такий Степан? Чому діти не зі мною ? Як я втекла , і які гроші я вкрала? Про яке таке розлучення говорила Надія? І чому я збрехала мамі , що у Стефанії був інфаркт.

Кричали вони на перебій одне одного. Я хотіла спочатку щось сказати , виправдовуватися, але зрозуміла, що це марно. Тому просто почала плакати. А коли в мене ніби почалася істерика , то Іван крикнув усім ,що досить на мене нападати , і я маю повне право сказати хочеш слово у свій захист.

Думки в моїй голові літали як скажені бджоли. Я не могла нічого скласти до купи , але закривши на хвилину очі, ніби заспокоююсь почала свою історію...

Говорила ,ліпила все , що приходило на ходу голову. Я розповіла , що нібито моя мати й Валерій , силоміць хотіли видати мене заміж. За старого , бридкого ,діда Степана , який жив по сусідству від них і мав своє величезне господарство овець. 

 Але так як я , не розлучена з Петром, вони хотіли зробити мені новий паспорт, щоб він був без штампів про одруження. Нікуди мене не випускали з дому, навіть до магазину чи просто за хвіртку побалакати з сусідкою.  

А мій дім на Україні, хотіли продати, а гроші забрати собі. Я шукала вихід з цієї ситуації, вмовляла їх не робити цього, вони ж були непохитні й все.

Тоді я хотіла забрати дівчаток і втекти, але вони їх не віддавали та сказали , що не віддадуть. Говорили , таким як я і Петро, дітей довірити не можна. Що ми більше ніколи дівчат не побачимо, змушували мене розлучитися. Тому я втекла, кинула все і втекла. Дітей вони не образять, я знаю точно, а  от мене заставили б жити з дідом...

  А про гроші , я вперше чую. Ніяких грошей я не крала, а білет взяла у касирки на вокзалі, обміняла його на свій срібний ланцюжок. І весь цей час , їхала у потязі голодною і холодною, бо навіть не мала за що купити білизну, щоб поспати. Не мала що їсти, навіть води з собою не мала.Не зімкнула очей, бо плакала за своїми дівчатками , як вони тепер будуть без мене?

  Стефанія так розлютилася на мою матір. Сказала, що не можна у батьків відбирати їх дітей. Що це ненормально, яке мали вони право взагалі вирішувати за мене , з ким мені жити ? І як можна було покинути батька своїх дітей , заради якогось діда з вівцями?