РОЗДІЛ 17...

Ці нелюди сіли до своїх машин і поїхали геть, залишивши нас біля річки під великим залізним мостом.  Міст цей був збудований ,ще у воєнні часи ,для переправи танків через   стрімку,  гірську річку.  Слава про цей міст ходила лиха, казали ,що тут мафія розправлялася з боржниками , та людьми які їм більше  не потрібні.

 Вони просто замордовували свою жертву до смерті , й скидали до річки. Річка гірська, дуже стрімка , кам’яниста, по ній сплавляли  колись сплави - ліса з гір.  Тому коли людина потрапляла до неї , її несло з такою швидкістю по цих каміннях – валунах, що людина потрапляла наче в м’ясорубку.

 Її могли знайти за кілька кілометрів, настільки понівечену , що не впізнати,  не зрозуміти що стало причиною смерті , було майже не можливо. Тому й мафія   Конашевичів тут улюбовала собі містечко для розправи . Та й ясне діло ,що вся міліцейська верхівка

,прикривала його. За що получала дуже гарні винагороди.

Я привела до тями Петра , допомогла йому підвестися і ми нога за ногою берегом дійшли до дому. Там я обробила йому рани він був дуже понівечений, зламані пальці ,й вибите коліно, зламаний ніс та сильний струс, а також по його тілу були опіки від цигарок. Дісталося йому сильно , але за що?

 Я тихо почала питати його , що стало причиною такому звірству ? Він спочатку не хотів розповідати , але згодом почав:

• Я просто хотів більше грошей для нас. Мені запропонували на рівному місці заробити пару мільйонів. Нічого тяжкого , просто коли один дуже впливовий боржник  Тараса Конашевича мав повернути йому увесь борг з відсотками, ми з моїм знайомим мали поїхати на отримання цих грошей. Коли гроші були б вже  у нас,  ми мали вбити всіх хто приїхав на цю передачу грошей  з їхнього та з нашого боку. А  Тарасові  ми мали сказати ,що це була підстава,  і грошей ні яких не було, і ми дивом залишилися живими.   Після , гроші порівну б розділили й залягли на дно.

Приїхавши на місце передачі грошей, все йшло за планом, нам віддали сумку з грошима і в обговорений момент я почав стріляти.
Але тут стався облом, патрони в моєму пістолеті виявилися не справжніми, і я нікого не вбив.

Зате мене впіймали і хотіли вбити.
Саме того вечора я повернувшись додому, наказав вам швидко збирати речі, і відвіз вас у гори, в безпеку. Я навіть не уявляв, що вони могли зробити з вами. А сам коли заспокоївся, що ви в безпеці повернувся додому.

 Мені чітко дали зрозуміти, що це все була вистава і якби я не пішов на цю авантюру, я б зараз мав дуже хорошу роботу і великі гроші . Ну а так як я продався, моє місце на цвинтарі. Мені пощастило, того вечора я теж зумів втекти від них.

 А згодом мені повідомили, що главу нашої мафії,   Тараса Конашевича  вбили при затриманні. А значить мені вже нічого боятися, і я знову повірив у казку. Який же я дурень, навіть не перевіривши інформацію, поїхав за вами і надав вас  небезпеці. Приїхав у гори і забрав вас додому, ну а далі ти і сама все знаєш. мене, якби не ти...

Я не знаю, що ти їм сказала і чому вони мене не вбили? Але це щастя.

Зрозумій ,  я робив дуже страшні речі поки працював на них. Жорстоко вбив декількох людей, викрадав дівчат та жінок ,яких по фото продавав Тарас  в Туреччину , в сексуальне рабство. Катував чоловіків. Ми примушували  боржників переписувати своє майно й лишали їх просто без копійки…..

Я довго думала про те, що розповів мені Петро, і розуміла, що на це він пішов заради нас з дівчатками.
 

Хотів щоб у нас було все найкраще, частково виходить я так само винна в цьому як і він.
Звичайно, він вбив людей це погано і не прощається! Але я сподіваюся, що він вбивав поганих  людей!

І вони заслужили на цю смерть!

Але, звичайно, не мені судити, але думаючи так, мені просто легше приймати все те, що сталося з нами. Гроші ті ,що залишилися від заробітків у   мафії бігом   розійшлися.

Ми знову повернулися до звичайного життя, вести бізнес, але на жаль нічого не виходило.
Всі запаси ми використали і грошові які відкладали на новеньку іномарку в тому числі. Нам знову допомагали Іван та Стефанія.

Петро ходив на якісь різні підробітки, меблевий завод, пилорами, але грошей від цього більше не стало. Більшість часу гроші просто затримували, або взагалі не виплачували. Нам було тяжко з дітьми. Ми весь час ходили голодні, і як би не свекор  зі свекрухою нам було б ще гірше.

Але це нас не зупиняло, коли з'являлися гроші ,   влаштовували  собі свято, пили. І витрачали гроші на все , що завгодно,   необдумано, не думаючи про завтрашній день, про те чим  годувати дівчаток, а також  про оплату  рахунків, за газ , світло, телефон.

Пройшло трохи часу і Петро мав день народження, ми відзначали його з друзями та його родичами.

Стефанія та Іван допомогли з продуктами та приготуваннями.
Свято було просто шикарне. Завдяки рідним , столи ломилися від їжі. Я була щаслива, і пурхала як метелик. Вечір був галасливий і підходив вже до кінця.

Я вирушила зі Стефанією на кухню, щоб приготувати гостям до святкового торта чай та  каву. Петрові в той вечір подарували дуже гарний , чайний сервіз,  на дванадцять персон. Величезний пузатий чайник - червоний у білі великі горошини ,дивився на нас з гарно запакованого пакунку. Петро попросив ,щоб ми подали чай саме в цьому сервізі. І я погодилася. Накип’ятивши близько трьох літрів окропу залила в чайник з-під сервізу.

На піднос виставила чашки і подала його Стефанії, щоб вона  віднесла їх з літньої кухні  до будинку. А сама взяла чайник і вирушила за нею. Але щось пішло не так, пройшовши кілька кроків з чайником в руці я відчула сильний пекельний біль.

В моїй руці залишилося тільки вушко від чайника. А сам чайник з окропом перекинувся на моє тіло - живіт ,  ноги, і обварив мене окропом.  Шок від болю був сильний, я кричала на все горло, біль був такий пекельний, що я не бачила навколо себе нічого.