РОЗДІЛ 15...

Що коли всі заснуть я тихенько проберусь на вулицю, відкрию  підвал і дізнаюся хто ж там?

Довго чекала коли ж Марія та Дмитро ляжуть спати, і в результаті сама заснула. Прокинулася пізно вночі, скрізь було темно і я просто злякалася сама йти у двір, тому  просто лягла спати далі.

Наступні кілька днів проходили також, ось тільки підвал почали закривати на великий навісний замок. І Дмитро, який був весь час на косовищі   трави в горах, став частіше бувати біля будинку, закидати сіно в спеціально споруду на зиму для худоби.

Я ходила крутилася біля нього, він розповідав багато цікавих історій. Сьогодні з ранку Дарина поїхала на базар із сусідами, а ми з дітьми та Дмитром залишилися вдома.

Діти гуляли, Дмитро працював, а я засмагала. На обід діти пішли спати, а ми з Дмитром залишилися обідати і він запропонував трохи випити, я погодилася.

Сиділи їли, розмовляли, пили їх самогонку і в якийсь момент, я відчула як сильно, хочу його. Таке відчуття , що він цього чекав. Встав біля мене , поклавши руку мені на плече, запитав:

 - Ну Що, готова?

- Я, подивилася йому прямо в очі, і як зачарований кролик сказала, так!

Він відвів мене на сіно і там, ох як же там він мене від *****  , цей гуцул як голодний звір, їв їв, і не як не міг наїстися. Після чергового заходу так замучив  мене, своїм величезним дишлом.  А після залишив мене,  як не  потрібну ганчірку валятися на сіні. А сам підвівся заправився і пішов.

Все було як у тумані, годину чи дві я проспала, прокинулася від дитячого поклику. Діти мене шукали. Я схопилася як ошпарена і вискочила у двір, а там діти і Марія мене шукають. Я сказала, що втомилася і прилягла на сіні , та й не спам’яталася як заснула.

Марія дивно на мене подивилася, залишила дітей, пішла прямо, як я зрозуміла шукати Дмитра. Він же був на краю поля , біля іншого сіна закидав його на  зиму. Марія повернулася, нічого мені не сказавши, пішла доїти корів.

 Я зрозуміла, що вона все знає і буде скандал, я дуже хотіла втекти з від ти. Але не знала, куди. Проходячи біля підвалу, він виявився відкритим.

Я вже не хотіла втрачати можливості дізнатися, що там таке? І прочинивши двері почала спускатися в нього.  У ньому було сиро, холодно, смерділо цвіллю, темно та страшно. І на останніх сходинках я затамувала подих,  зробила маленький крок у невелику підвальну кімнату.

А там на табуретці посеред кімнати сиділа жінка, а біля неї горіла свічка. Я від переляку с пискнула і прикривши  рукою рота хотіла втекти , але все ж  на секунду  затримала  свій погляд на ній. Вона була дуже стара, вся зморшкувата і в'яла, а очі були великі.  і Вони були як у фільмах жаху просто витріщені й  білі. Волосся сиве довге кудлате, одягнене в якийсь незрозумілий балахон.

Вона швидко розвернулась в мій бік ,  почала шипіти і тягнути до мене руки. Я аж тепер кинулася бігти і ось на останній сходинці до виходу , ніс до носа зіткнулася з Дариною та Дмитром.

Серце почало битися ще сильніше, страх розлився по всьому тілу, я задихалася, у голові все попливло, ноги почали підкошуватись у вухах чула як пульс розбиває мені голову, і тільки майнула одна думка -

- Все!  Вони мене звідси живої не випустять, і дітей уб'ють, а самі скажуть, що втекла.

Почала втрачати свідомість.

Розплющивши очі переді мною стояла Дарія

-Я ж просила не ходити до підвалу! Вже!   Світлана  ви мене не послухали! Ну і що ? Знайшли там, щось  цікаве для себе? А?

- Ні. – тихо відповіла я.

- Прошу  вас. Марія,  не чіпайте дівчат…

Не встигнувши домовити, як вона продовжила далі.

- Я не хотіла вас лякати, та з нами живе мама, моя мама. Вона просто дуже стара їй сто вісімнадцять років. Вона сліпа, на пів глуха і боїться світла. Що літа і весну вона живе у підвалі так як там сиро і це комфортний для її віку клімат. А дощової осені і взимку вона перебирається до нас у будинок.

І живе в холодній кімнаті із застеленими вікнами, так їй здається, що вона проживе ще кілька років. Усім пояснювати це ми не можемо, тому й просила не ходити вас у підвал.

Але що вже тепер, можете спокійно подивитися на неї ще раз, якщо вам так цікаво.

- Ой ні, дякую, більше вже не хочу. - З цими словами я схопилася на ліжку і підповзла до стіни. Показуючи всім тілом, що першого разу було цілком достатньо.

- Ну, раз так, тоді добре. Чекаю вас на вечерю, спускайтеся, дівчата вже поїли і грають із кішкою у дворі.

Вечеря проходила тихо, Марія та Дмитро нічого не говорили, та й мені особливо не хотілося спілкуватися. Вони дивилися один на одного з-під лоба. Після безмовно встали і розбрелися хто куди. Я залишилася одна, сил не було, допивши чай з м'яти я встала, покликала дітей і пішла спати.

Пізно вночі, я прокинулася від тихого ляскання і мені стало цікаво, що це?  Цей стукіт я чула вже не першу  ніч. Тихенько вибралася з ліжка, взявши з собою запалену керосинову лампу, пішла по темряві,  на звуки.

Звуки все посилювалися, я зрозуміла, що вони доносяться з кухні, напевно Марія, мила посуд, що залишився ще з дня. Хотіла , вибачитись перед нею, пройшла вперед.

Але на кухні була напівтемрява, тільки великий молодий місяць, що опустився низько цієї ночі над землею, осяяв всю кімнату. Поставивши лампу на стілець, хотіла відчинити двері до кухні, як через скло побачила ту стару бабку з підвалу.

Вона скрючена стояла біля столу з брудним посудом, тримала в руках тарілку від вареників і вилизувала її з жадібністю. А навколо неї на столі бігали якісь маленькі істоти, билися, стикалися, падали і теж їли залишки і облизували тарілки. 

 У мене в прямому сенсі стало волосся дибки. Я не скрикнула тільки тому, що мене паралізував сильний страх і жах, такого я ще не бачила.  Хто це, чи що за маленькі сутності?