РОЗДІЛ 13...

Час біг як божевільний, бізнес то йшов у гору, то опускався нижче плінтуса. Почалися  не дуже сприятливі часи для нас.

Благо Інгочку мама забрала, а за Ірочкою частенько наглядала Стефанія та Іван.

Так само я спала з Іваном, коли був підходящий момент. Та й з іншими чоловіками також. Тепер я дивилася як вкрасти трохи часу, щоб погуляти з чужими чоловіками які мені подобалися,  мене сильно тягнуло до них, я шалено хочу сексу з іншими.

У дивну компанію вплутався Петро, чоловіки часто засідали в нас вдома, пили, вирішували якісь питання. А я крутилася навколо них як голодна хижачка, яка прагне нових відчуттів та пригод.

Іноді коли Петро напивався до чортиків я пристрасно запалювала з його приятелями, вони часто мінялися,  вони  божеволіли  від мене. А це мені подобалося. З часом в державі почався переворот і гроші які ми складали з свекрами на книжки пропали. Роботи майже не було, тай Петро не особо хотів працювати.

Час минав, а в нашому житті нічого не мінялося, ставало лише гірше з грошима , робота майже не йшла. Наші статки ставали все бідніші, погреб стояв майже порожній, все що було вже поз’їдали , а нових консевацій я не робила тай не вміла. Привикла що все можна купити за гроші, яких на даний момент у мене вже не було. Посуд  побитий , а білизна майже вся зігнила.

Зате  я часто вагітніла і робила аборт за абортом. Якщо чесно я навіть не знала хто в черговий раз мене так ощасливив, Петро чи хтось з  його дружків, а може й Іван ? Знаю точно, що раза два точно Іван , а решту…. За останні два роки я зробила абортів шість чи вісім,  правда деякі з них були пігулкові.

Я  завжди стояла на своєму, що вагітна від Петра, а він тупо вірив. І надсилав на черговий аборт.

Іванові та Стефанії наші загули сильно не подобалися, вони лаялися і іноді забирали Ірочку до себе, але зовсім не надовго. У них і без нас було багато роботи та справ, іноді вони давали нам гроші, підгодовували, а також Стефанія, часто розгрібала місячні завали брудного посуду та брудних невипраних речей. А нам було все рівно, ми жили у своєму світі.

Але так тривало не довго, зателефонувала моя мама і повідомила, що повертає Іллочку додому, їй час іти в перший клас. Ми дуже засмутилися, просили не привозити, що немає на неї грошей, в країні переворот, люди страйкують роботи та грошей не має, наші гроші ,що так тяжко збирали з бізнесу , держава можна так сказати ,що присвоїла собі.  Що нам буде дуже важко з двома дітьми.

Але моя мама і Валерій були не в благанні, твердо вирішили, що Інга має жити біля батьків, і до школи має ходити вдома. Тож до першого вересня мама привезла Інгу додому, і ми готували її до школи.

Подивилася моя матуся, що нам важко, а я ще поплакала ось вона і гроші нам залишила на перший час. Пообіцяла, що буде грошима допомагати і поїхала додому.

Так ми почали готуватися до навчання, купували всі потрібні речі. І ось першого вересня Інгочка пішла до школи. До науки вона була не розташована, тому що робила все довго, і навіть елементарні речі їй давалися важко. Можливо у нас просто не було натхнення  з нею займатися.

Спочатку ми просто намагалися їй пояснювати по сто разів, а потім почали  сваритися. А там і взагалі перестали звертати увагу. Вчиться собі та най вчиться, вчителі на то і існують у школі ,щоб вчити, а у нас як завжди не було часу.

Робили свої серветки, клієнтів і замовників було мало, тому приходили і товар забирали прямо з дому. А після здачі товару ми знову починали загулювати та веселитися. Не вміли економити.

Так пролетів перший рік Інги у школі і мене дістало все.  Вільний час приділяти  дітям я не хотіла, ні звичайно я  дуже люблю своїх дівчаток, але    просто втомилася від них,  мені хотілося гуляти та розважатися. Мабуть  добре кажуть ,що не треба спішити виходити заміж,  а треба погуляти і пожити для себе.

Петро теж набрид, він став менше водити своїх друзів  додому, а сам почав пропадати навіть на кілька днів з дому. Продав  машини які мені лишив Федір, гроші розійшлися. 

Мотивуючи це тим, що він зв'язався з дуже непростими і шановними людьми, у нього серйозні друзі тепер, незабаром у нього накльовується робота за яку, він матиме в сто разів більше грошей, ніж зараз.

Мене це все просто вичерпало і я вирішила вирватися з цих лап самотності та побуту, сказавши, що хочу вчитися, як і було задумано на самому початку.  У Чернівцях на педагогічному. То був шок для всіх. А як діти? Я ж відповіла, що за дітьми наглядатиме  Петро і Стефанія. Вибору у них особливо не було.

Тому я вирушила через деякий час до Чернівців, до своєї тітки, таткової рідної сестри. Вона повинна була замовити за мене слівце в інституті, тому що була там на особливому рахунку і як я вже потім зрозуміла не остання людина.

І ось я подала всі документи на вступ і через місяць мене викликали на вступні іспити. У школі я вчилася добре і з легкістю їх здала.  А через кілька днів мені зателефонувала татова сестра Людмила і повідомила, що я поступила.

Я була рада, повідомивши всім про вступ, збирала сумки і чистила пір'я  на навчання. Попрощавшись із дітьми, Петром, Стефанією і звичайно ж із скривдженим Іваном, я з радістю вирушила на зустріч нового життя.

Після прибуття до родичів у Чернівці, моя тітка Люда сказала, що я житиму в неї. Вона допомагатиме мені з навчанням, та й доглядатиме  за мною.

У неї була донька Марина, моя двоюрідна сестра. Вона була на вісім  років  старша за мене і вже мала  другого чоловіка Тараса і маленького синочка Іллю вісім років ,  та старшу від нього доньку,  від першого шлюбу  Катюшу,   чотирнадцяти років. Дівчинка була хворою.

Я часто приходила до них у гості, Маринка викладала в елітному ВНЗ у Чернівцях, а Тарас її був альпіністом як і перший чоловік, і пропадав частенько у різних експедиціях у горах.