РОЗДІЛ 11...

Куди багатше? Будинок і так ломився від нажитого добра. Повні підвали консервації, овочевих, м'ясних, навіть з часів війни консерви в бляшаних банках залишилися ящиками, і ще з більшим терміном придатності, копченості в смальці, сала та підчеревки, в'ялене м'ясо висіло цілими тушами на горищі, різні соління, бочки з вином  , самогон у бутлях, крупи в залізних спеціальних бочках, посуду, домашнє начиння, а постільної білизни, рушників, ковдр , подушок, покривал, хустинок та різних тканин на пошиття речей, взагалі не злічити. Все  було забито в шафах і в скринях на горищі.

І це Федір та Олександра завжди тільки примножували свої багатства. І складали копієчку до копієчки. Так, що в будинку можна було нічого не робити, і не купувати ще багато років. Тільки ось мама моя Надя про це не знала, тому що рідко приїжджала, та й їй ніхто цього не показував.

А якщо врахувати, що залишив мені Федір ще три поля, два великі сади на кілька гектарів, біля будинку сад, город, дві машини та мотоцикл, та ще й гроші на ощадній книзі на моє ім'я.

У будинку ремонт ще років п'ять можна не робити, то я, дуже багата. Ось тільки тепер з розумом треба підійти до цього добра і керувати цим багатством. Всі довкола мені заздрили.

А Петро це зрозумів і не збирався працювати, навіщо себе турбувати, якщо і так все є і нічого не треба, молодість для того, що б гуляти, відпочивати і розважатися, а коли ще і є за, що гуляти, набагато приємніше.

Мама ж моя думала, що зятьок роботяга.

А він почав допомагати рідним з моєї кишені, на ліво і на право розпоряджатися грошима, збирати величезні гулянки у нас вдома, по кілька днів поспіль, пригощав усіх за свій рахунок, був одним словом крутий до не можливості, майже Бога за ноги вхопив.

А Стефанія та Іван тільки дивилися по кутках, що можна собі привласнити, то деревообробний верстат то інструменти і так Петро ними не користується. І ще багато чого іншого, посуд, речі. А я якщо починала заперечувати, Петро спочатку запитував чому я  така жадібна до його родичів? Після того як не відступала починав скандалити, а іноді навіть руки простягав.

З часом я й сама змирилася . Й справді грошей доста , а посуду, білизни,  тканини, консервації вистачить на всіх. Жили на широку ногу, їли що хотіли коли хотіли і  з ким хотіли. Недоїдене викидали не шанували, сир голландській справжній пів кільця  за плісняв - не біда ворони з’їдять, паштет з вечора до холодильника майже повну банку не поклали – пси з’їдять,  а не то через паркан викидали в кущі до території СТО.

Забули накрити кришкою крупи в коморі , щурі та миші поналізали, нагадили – викинемо, нічого нове купимо свіже. Банку не помили  вчасно , засохла – викинемо,  їх ще багато є. В шафі міль завелася – нічого потім приберу…    І так з усім.

 Стефанія приходила й допомагала  прибирати великий дім після гучних гулянок, я по тижневі не мила посуд,  речі та постільну білизну замочувала щоб пізніше  випрати. А потім не мала на неї часу ,а після й натхнення , так вона могла прокваситись від тижня до місяця,  починала смердіти я її викидала.

Нічого постільної білизни   є в вдосталь, так само як і рушників, візьму нове  з шафи.   Ліньки було розмінювати своє життя на такі дрібниці.

За весь цей час до нас приїжджала пару разів мама з Валерієм, тим часом ми поводилися як зразкова  сім'я, Петро ніби весь час працює не покладаючи рук.

Мама не знала, скільки мені дід залишив грошей, вона думала, що  копійки. Тому й продовжувала нам допомагати та обдаровувати подарунками. Петро це зрозумів і почав клянчити, щоб вони дали нам грошей на розвиток бізнесу. Він хотів робити серветки з хімії, як це робив у в'язниці.

Я ж лаялася з ним, казала , що в нас є гроші  і ми можемо це зробити за свої. Але ж ні , він казав,  що гроші батьків ніколи не будуть зайвими. А у нас в такому випадку буде лише прибуток. Відповідала йому  - просити грошей не буду!!!

 Але ж мама це все бачила і сама запитала мене в чому справа , чому ми сваримося? Я все розповіла, ніби в нас не має грошей на бізнес, а Петро дуже  хоче мати власну справу. Мама сказала, що допоможе. Трохи відпочивши в нас , поїхала додому.

А ми продовжили далі. У лазню до нас щосуботи і неділі ходили всі, кому не лінь. Коротше не будинок, а готель з постійно відчиненими дверима.

Алкоголь лився рікою, галасливі компанії, і я звикла швидко до такого життя. Мамі брехала, що Петя працює, і все у нас чудово. Ми іноді лаялися, билися, але потім мирилися в ліжку і в нас знову було все гаразд.

Так у нас проходив день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем час біг без оглядки.

І тільки бідні сусіди через стінку і навколо дивувалися нашій недбалості і бездумності. Наприклад сусідка - тітка Марія через стінку маючи п'ятьох дітей, ледве зводила кінці з кінцями.

Працювала на двох роботах, тримали господарство, батько її пенсією допомагав, а грошей та статку не було. А ми витрачали гроші ліворуч і праворуч.

Іноді приходила до мого віконця Леся середня донька Марії, стукала, щоб ніхто не бачив. Я іноді в тиху з нею спілкувалася, вона була гарна дівчина. І просила в мене гроші на один буханець хліба, скаржилася, що навіть поснідати нічого.

Я при ній гоноровою була, хотіла показати які ми заможні і скільки в нас грошей. Відкривала в швейцарський стінці бар « там ми зберігали свої гроші»  там було  декілька стопок ж грошима,  і з величезної купи я   давала їй на десять буханців, вона дуже мені дякувала, і обіцяла, що обов'язково поверне, а іноді просила, склянку  олії або склянку гороху, так по дрібниці, я давала не скупилася.

Мама моя та Валерій дотрималися обіцянки і вислала нам велику суму грошей на бізнес. Петро закупив матеріали, найняв робітників, ще нам свекор допомагав і бізнес пішов на ура. Мамі ми говорили, що самі працюємо не покладаючи рук. Насправді ж від першого дня ми взяли робітників. Не хотіли працювати , хай хтось  краще працює на нас.