РОЗДІЛ 10...

- Що ти зробила з батьком дрібна мерзота?!! Це наш дім!!!! Чому він заповів все тобі????? !!!!! - кричали вони на перебій.

І лише я усміхнувшись показала всім на вихід.

• Дорогі,  і гаряче любимі  мої родичі, це воля вашого батька, і тепер це все моє. Вибачте, але я хочу відпочити у своєму будинку, а тому попрошу покинути його зараз.

Вони ще довго кричали у дворі та на вулиці, що це не чесно і вони доб'ються справедливості, але мені це було байдуже.

- Світочка, дитя моє, як так? Адже мати моя, перед смертю сказала, що все має бути Валерці  та  Зіні. Як батько змінив її заповіт? Як він безстрашно заповів все тобі? Адже він боявся прокляття її, а тут таке.

• Мам Заспокойся. Бабуся вже нічого не зробить з того світу. Тепер це все моє, а Зінка нехай подавиться злістю. Вони й так поки я думала ,що  все залишиться їм,  накрали багато добра , їм вистачить і того що вони взяли , шкода що ключі від усіх замків у Зінки  залишилися.

Мама була здивована. І сказала мені, що тепер підтримки у мене тут не буде без неї, одна надія, що свекри і Петро не дадуть мене в образу, родичам.

Переоформивши документи, мама залишила нас із Петром та Інгочкою на його батьків. Вони обіцяли допомагати нам. Тільки після цих слів матуся зі спокійним серцем поїхала додому.

Тепер я мала цілий будинок у своєму розпорядженні, тепер я володію своїм майном, і мені ні хто не може нічого розповісти і наказати!

Зробивши невелику перестановку, почала обживатися та звикати, жити одна, у будинку без Федора. Через кілька днів до мене переїхав Петро, він не залишав мене жодної хвилини.

А його батьки приходили до нас  задоволені, що син тепер має свій кут, допомагали позбутися старих, речей Федора та Олександри. Які залишилися після їхньої смерті, багато ми викинули непотрібних речей, із шафок та тумбочок.

Ми викинули Олександрині різні баночки, сушені трави, незрозумілі записки з малюнками, голки встромлені в хусточки, кілька сушених жаб, черв'яків, щурячі лапки пов'язані засушені, між собою і багато чого іншого. Це було страшно.

Це тепер я згадую як вона, на повний місяць виходила вночі, сідала на сходинки в дверях і довго, щось  бурмотіла собі під ніс, дивлячись на місяць, а в руках крутила різні штучки і обмотувала їх нитками. Тоді я була дитиною і не розуміла нічого.

Я,  була впевнена, що це все належить до обрядів чорної магії. І сподівалася, що нас не спіткає погана доля через те, що ми зруйнували її. Стефанія  говорила , що все буде добре ,підемо до церкви помолимося, і все лихе нас обійде стороною. Бог, сильний він захистить і не дасть людини більшого хреста, ніж та зможе винести.

Федора одяг, ми роздали сусідським чоловікам. Прибрали і вимили весь будинок , почали жити та поживати, радісно витрачати спадок.

У нас одразу з'явилося багато друзів , які мріяли погуляти на халяву. Спочатку ми гуляли ресторанами, бо ліньки було готувати їжу. Дискотеки , бари. Іванові та Стефанії це звичайно не подобалось, вони сварилися , що ми марнотратники і живемо на широку ногу, нам було байдуже . А коли ще жити як не тепер?

Горілка дороге віскі,  таксі, у  любий напрямок України , ми мчали по серед ночі  навіть до Львова в цілодобовий бар бо там смачний сир та вино.  Це коштувало великі гроші ,а нам було все одно у нас все є і вистачить цього чи не на все життя. Нові фірмові речі, духи та косметика…

 А згодом  Петро знову пішов у раж сам без мене. Алкоголь, машина, дівки легкої поведінки, а я знову або вдома з Інгою, або  в його батьків.

Він говорив, що я нічого не розумію і він налаштовує потрібні зв'язки, після коли у нього все вийде ми будемо в золоті  купатися.

Мені було спочатку страшно залишатися одній у  хаті  вночі, поки Петро гуляв, тому раз, через раз я , то ночувала у свекрухи, то вони ночували у мене по черзі.

Мама дзвонила та питала як ми? А мені було соромно за те, що відбувається, і я брехала, що в нас все добре. Що Петро працює не покладаючи рук. Мама тішилася, що я тепер дівчина з посагом і не бідна родичка з прекрасним чоловіком і сватами.

Мені набридло сидіти одній у  будинку з Інгою і я почала теж відпочивати як і  Петро. Приїхав його брат із Києва, Славко, але один без дружини у відрядження. І ми вечорами після його роботи відпочивали разом.

Бари, ресторани, дискотеки, річка, природа, шашлики, риболовля юшка та полювання, він скрізь їздив з нами і розважався.

Погостювавши трохи, сказав, що на довго залишитися не може тому, що Ольга  після чергової  лікарні , у  будинку одна.   За нею доглядає сестра яка приїхала з села з під Києва лише на тиждень .  Ольга  мала знову  невдалу вагітність .   Кілька років тому вона завагітніла і була майже на третьому місяці, але  коли стався вибух на ЧАЕС. Усіх вагітних повели на примусові аборти, інакше діти могли народитися потворами.

Про те , що вона зробила аборт тоді , знають лише рідні сестри Олі ,  Петра батьки ну і я.

Нічого страшного, вона трохи  відлежиться, набереться сил і вони знову приступлять до місії-діти. Вони ще молоді та дітей буде багато, встигнуть ще. Він поїхав додому і кликав у гості.

Стефанія брала підробітки, потрібні були гроші для Ігоря у в'язницю, на вічні передачі. Іван сердився і говорив, що він його туди не садив і посилки посилати не буде і грошей теж не дасть.

Ось Стефанія і орала як віл, одна для сина, ну ще я, іноді грошенят їм підкидала. Петро гуляв, Стефанія зібралася на побачення у в'язницю до Ігоря, а я залишилася сама вдома з Іваном.

Вранці я прокидалася замість мами Стефи і йшла обходжувати господарство свекор мені допомагав, а потім він готував сніданок ми їли і він йшов на роботу, а я ще бігла досипати. Затим  приходив Петро і завалювався п'яний спати.