РОЗДІЛ 4...

 Вагітність протікала нормально, єдине , той клятий токсикоз.  Майже в призначений час мені стало дуже погано, болів  живіт, відійшли води і мене терміново відвезли в пологовий будинок. Мучилась добу, за мною доглядала   Іванова  сестра Клавдія,  вона працювала в пологовому будинку санітаркою.  Вночі, я народила дівчинку.

Роди для мене,  були дуже болісними й тяжкими, я пообіцяла собі,  що більше ні яких дітей. Дівчинка була схожа на Петра як дві краплі води, ніби хтось відксерив її. Я й уявити не могла ,що діти можуть бути так схожі одразу на батьків. Тепер  я заспокоїлася , це точно донька Петра , а не  Федора , слава Богу.

Я була рада, донечка , це так чудово,  і Петро  дуже дівчинку хотів. Мамі  моїй зателефонували та повідомили, що я народила онучку. Спочатку вона спитала як  так? Це дуже швидко,  адже я мала ще місяця зо три носити дитину.

Я що народила її раніше терміну ? Недоношену? Що трапилось ,чи все з нами добре?  Як би нам не хотілося збрехати матері, ми наважились,   сказали правду , що народила я в термін, просто на весіллі я була вагітна на  третьому місяці. Мама звичайно трохи посварилася ,що ми її обдурили, і що вона тепер скаже знайомим? Виходить вона  брехала їм ,що я вийшла заміж цнотливою, незайманою.

Та лайка швидко завершилася, вже є те що є.  Вона від радості не могла дочекатися коли вже побачить нас. І моя матуся, брат Микола  та вітчим Валерій, знову примчали кулею до мене. Стали готуватися до хрестин і допомагати з дитиною. Петро сам на себе не був схожим, від щастя. Попросив доньку назвати Інгочкою. І я була не проти, а навпаки.

Ми дивилися закордонний серіал, і там була дівчина Інга. Вона дресирувала дельфінів. Така красива , розумна , ще й щасливу долю мала, ми одразу захотіли ,щоб і наша донечка була такою ж. Ім’я для нашої крихітки підходило ідеально.

Моя мама і тут відзначилась з Федором, зробили вони нам, не хрестини, а  майже ціле весілля. А батьки Петра знову поскупилися. Немов знову проблеми. Але мені було байдуже,  без хрестин ми не залишились.

Мама пораділа онучці, посиділа зі мною, допомогла мені порадами по догляду за малечею,  погостювала  трохи, і знову  поїхала. А я залишилася на моралі Стефанії та їх сімейства.

Невдовзі  Інгочка  стала кволою ,весь час плакала, я не знала ,що мені робити , грудне молоко вона вертала, розлад кишківника. Всі втомлені, не виспані, збентежені. Ми пройшли не одного лікаря перш ніж нам трапився хороший.  Взявши потрібні аналізи , лікар нам виніс вердикт.

• Дитина не сприймає  лактозу .  Інга почала дуже швидко худнути. Вона втратила майже половину своєї ваги. І якщо продовж кількох днів не виправити ситуацію… Для дівчинки може  завершитись це -  летально.

 Звичайно мене з Інгою поклали до лікарні , для того ,що б підтримати її організм. Доручили дістати з закордону спеціальні ліки. Приймаючи їх вона буде спокійно вживати молоко і  сприймати лактозу ,  їй ні чого не буде загрожувати..

Через хороших знайомих ми все ж таки дістали ці ліки.  Ми могли заспокоїтися нарешті,  відтепер нашій дівчинці нічого не загрожує.

Петро працював на заводі -  деревообробному.  Наче все було добре , але  іноді він  знову почав пропадати з друзями, а мені було важко одній  з малечею. Добре, що Федір завжди був напохваті та допомагав мені у всьому. Свекор на диво  теж любив дуже внучку і теж часто приходив у гості.

А брат Петра, Ігор,  як шакал дивився як би мене вщипнути, та куди не треба руки запустити. Але довго, він мені не набридав. Він  десь із пацанами обчистили кілька будинків, їх компашку спіймали та посадили до в'язниці. Чесно кажучи він мені дуже не подобався. І коли його посадили я зраділа.

 Славік та Ольга приїжджали майже  кожен місяць на декілька днів , погостювати до батьків ,  та відпочити у Карпатах. І також  як  і інші ,радо   тикали мене носом у кожну дірку , та повчали,    моралям. Сміялися що я дитина асфальту і не вмію вести елементарно господарство. А мені від цих слів ще більше   ставало огидніше, і я зовсім не хотіла нічого робити.

Стефанія, говорила, що я ледарка і не господиня, що мама мене нічому не навчила, і як я буду  за її сином і онукою доглядати. А мені по барабану, все ще по  переду. Мені весь час допомагав  Федір,  тому я особо не парилася, знала ,що хтось та за мене це зробить.

Скоро день народження Петра і мама покликала нас до себе в Ковдор, погостювати, сказала, що допоможе грошима і подарунок Петру буде на  день народження, вони знали про його мрію – новеньку яву.

 Ми погодилися, зібрали дитину і вирушили в першу її далеку подорож. Приїхали, погостювали у матусі  . Вони зробили Петру незабутній  день народження в ресторані,  таке шикарне  свято.  Запросили най ближчих  друзів , моїх  однокласників ,було  багато подарунків. І найголовніший подарунок, це мої рідні подарували гроші, нам  на новенький мотоцикл -  Яву.  Петро був на сьомому небі від щастя. Такого дорогого подарунка, він ще не мав у житті та уявити не міг, що матиме. Хоча про це він мріяв вже давно.

Петро зрозумів, що гроші пливуть до нас в руки рікою, пойняв ,що попав у потрібну родину , що вхопив Бога за ноги,  і перестав переживати про роботу.  Почав більше гуляти. Коли за ті гроші ,що подарували мої рідні , йому з заводу пригнали  новенький мотоцикл – яву ,ще навіть не розпаковану з дерев’яної коробки , взагалі з глузду з'їхав і пішов у загул.

Хлопці, дівки, гучні компанії,  не ночував  вдома. А мені соромно було сказати про це  мамі і я мовчала. Коли вона питала, де Петро, я брехала, що на роботі й, що все в мене добре, що я найщасливіша на світі, у мене найкращий, люблячий, чоловік і чарівна донечка. Сама ж у цей момент, місця собі не знаходила, від ревнощів та розчарування. Плакала просила схаменутися його. Але, на жаль, не допомагало.