РОЗДІЛ 1...

Спогадів з мого дитинства дуже багато і не всі вони хороші.  Але спогади з яких почало змінюватися наше життя, най яскравіші.  Яскраво  запам'яталося, саме те,   як я тримаю свого братика Миколу за руку і ми йдемо на смачний аромат , що веде нас, на кухню до мами…

 У животі сильно урчало і нило від голоду. Нам дуже хотілося їсти.

Мама часто кричить на тата, а він  б'є її  ,  і йде з дому геть, після мама довго плаче і каже, що більше так не може продовжуватися.

 Побачивши на столі манну кашу, ми з братиком починаємо танцювати та плескати в долоні:

  - Ура, Колю, дивись мама нам кашку зварила! Ура! Ура! Ура!...

Тільки тепер упродовж  стількох років  я розумію, чому мама так гірко плакала, коли ми вилизували тарілки від каші та просили ще добавки.

Наша бідолашна мама не мала нас чим годувати. Батько пропивав всі гроші та почав продавати речі з дому, щоб йому було за, що пити з друзями.  А мама сховавши свою зарплату , намагалася нас прогодувати на неї, цілий місяць, до наступної зарплати, і це в кращому випадку, якщо батько не знайшов мамині гроші й не пропив їх.

Такі скандали я пам'ятаю були часті , в нашій  квартирі . А ми ходили голодні та залякані від того, що тато приводив п'яних своїх друзів,  і вони голосно кричали , сварились,  влаштовували бійки, а потім мирилися і співали з ним цілі ночі на проліт, а іноді й днями. Ми не раз ночували в сусідському гаражі , або ж у тітки Наталі з сусіднього під’їзду.

Своїх дітей вона не мала ,тому завжди приймала нас з радістю у себе. Пригощала бубликами з маком і вишневим компотом, смак дитинства. А ще жаліла маму і казала ,що далі так продовжуватися не може. Мама ж відповідала ,що вона все добре   розуміє  й обов’язково щось придумає.

Потім це припинилося все в одну мить. Мама сказала нам збирати свої речі, що ми переїжджаємо.  Мама просто взяла нас, документи, за декілька годин розпродала речі з квартири сусідам ,  і на отримані гроші ми сіли в перший поїзд, на який мама взяла квитки та поїхали в нове життя, так говорила мама.

Коли ми їхали в поїзді мама дуже плакала. Ми були маленькі й не все добре розуміли , що коїться між дорослими. Для нас це була просто подорож, нова пригода, а для мами – зруйнований цілий її світ. Тата після цього ми не бачили довгий час.

Приїхали ми в місто під назвою Ковдор, мама влаштувалась на дві роботи  , тяжко працювала,  ми майже її не бачили. Але тепер ми не голодували та завжди засипали з повним шлунком.

 Мама не приділяла нам потрібного часу, і уваги, у неї просто не було на це  сили , але ми мали все , в чому так сильно потребували з татом.

Ми були надані з братом самим собі, за нами дивилися на прохання мами, сусідки по сходовій  клітці , нові подруги мами, а також  вихователі з  садка , школи  та продовженої  групи.

У мами не було часу гратися з нами та гуляти. Тому вона це компенсувала подарунками, новими речами, солодощами, поїздками в літні табори, до бабусі та дідуся на Україну, і море. Тепер ми не потребували нічого, крім ласки мами й контролю.

Саме через це ми відбилися від рук, але в ті рідкісні вихідні які вдавалося провести з мамою, вона нас не карала. А навпаки намагалася все помити, випрати, прибрати,

наготувати та трішки  відпочити, а на повчання нас просто у неї не вистачало вже ні сили, ні часу, ні терпіння.

Так з цієї причини я в дев'ять років, щоб хоч якось звернути на себе мамину увагу ,вперше цілувалася з  п'ятнадцятирічним хлопцем в закинутій багатоповерхівці,  а в десять  викурила першу цигарку і випила перший келих спиртного.

Так мама упустила моє і Миколине виховання, про що потім гірко шкодувала.

Роки йшли, у мами мінялися партнери по життю, старий вітчим, змінювався новим, мама то плакала від розчарування, то була божевільна  від щастя. Дуже сильно вона плакала за Арменом, коли він помер.

Добре, що перед смертю, він нам подарував квартиру, а то ми так і залишилися б жити по орендованих квартирах.

Мама старалася, вона ніколи не втягувала нас у свої життєві колотнечі. Ми нічого не потребували й нам цього було достатньо, а решта нас не стосувалося.

Я почала підростати й мені почали подобатися старші  хлопці. Мені хотілося, що б вони божеволіли від мене, а вони не зводили очей з моєї мами. Це почало мене дуже злити, і я почала робити мамі на зло.

Сама загравала з хлопцями та чоловіками які заглядалися на мою маму. Я бачила її це дратувало, а мені приносило задоволення. Так у своєму ранньому віці у мене було безліч хлопців, адже я була красивою дівчиною як з обкладинки глянсового журналу і вони ходили за мною табуном, але мене цікавили чоловіки по доросліше.

І ось у мами з'явився, він - Руслан, наш новий вітчим. Я закохалася в нього з першого погляду. Довго кокетувала перед ним, крутила задом, а він на мене не звертав жодної уваги. Відносився до мене як до малої дівчинки.

Мама цілими днями пропадала на роботі, то на денній чи на нічній змінах, а мені хотілося кохання. Микола весь свій час присвячував науці та не звертав уваги на мене, чим я займаюся, та де вештаюся до опівночі.