Повернення до «як було раніше» неможливе

Світло пробивалося крізь щільні штори готельного номера тонкою сріблястою ниткою. У кімнаті панував запах дорогої парфумерії, ледь відчутний аромат вчорашнього джину та важка, майже фізична тиша, яку порушувало лише сопіння.

Герміона лежала на самому краю величезного ліжка, застигла, як кам'яна статуя. Праворуч від неї, розкинувшись зіркою, спала Пенсі — її обличчя нарешті виглядало спокійним, хоча розмазана туш під очима нагадувала про нічні сльози. Далі, згорнувшись калачиком під самою стіною, лежала Джіні, міцно притискаючи до себе край ковдри, ніби боєць, що не випускає зброю навіть уві сні.

Герміона відчувала себе... чудово. Фізично.
Жодного головного болю. Жодної нудоти. Настій, який Драко змусив її випити перед сном (майже буквально вливши його в неї, поки вона намагалася щось нескладно пояснити про «самостійність»), спрацював ідеально.

Але ментально вона була на межі катастрофи.

Вона пам'ятала все.

Кожен крок. Кожну п'яну фразу. Те, як вона сиділа на підлозі, притиснута до стіни. Те, як її серце калатало під його пальцями.

«Я не з тих, хто вміє йти наполовину...» — її власний голос відлунював у голові, змушуючи її заплющити очі від гострого сорому.

«Я стану твоїм вибором», — його відповідь, низька, впевнена, від якої досі сироти по шкірі.

Вона пам'ятала кожну зміну виразу його обличчя: від холодної мелфоївської маски до тієї небезпечної, майже болючої щирості в очах біля дзеркала. Вона пам'ятала смак його поцілунків на своїй шиї — і те, як вона сама просила не заліковувати ці мітки.

— О, Мерлін, — прошепотіла вона в подушку, відчуваючи, як щоки починають горіти так само, як і вчора в клубі.

Це була не просто слабкість. Це була капітуляція. Повна, беззастережна капітуляція перед людиною, яку вона роками намагалася ігнорувати. А тепер вона лежить у готелі, пам'ятає, як «падала» в нього, і не знає, як вийти з цієї кімнати та подивитися йому в очі.

Раптом з-за напівзачинених дверей вітальні донісся звук.

Дзеньк. Кераміка об кераміку.
А потім — приглушений голос:

— Скільки цукру він туди вгатив? Це не кава, це сироп.

Тео. Його голос був втомленим, але звичним.

— Менше скигли, Нотт, — відповів другий голос, глибший і спокійніший. Блейз. — Тобі треба прокинутись. Ми спали всього три години.

Герміона затамувала подих.

— А де він? — знову Тео.

Почувся шелест тканини, кроки, а потім — голос, від якого Герміоні захотілося миттєво трансгресувати прямо з ліжка в іншу країну.

— Я тут.

Драко. Його голос був рівним, але в ньому відчувалася та сама енергія, що й уночі.

— Настій подіяв, — продовжив він, і Герміона майже побачила, як він робить ковток кави. — Вона має скоро прокинутись. І, знаючи Ґрейнджер, вона, мабуть, зараз лежить там і намагається пригадати статтю Кримінального кодексу, за якою можна засудити себе за «неналежну поведінку».

Герміона закусилася губу. «Він знає. Чорт забирай, він знає мене занадто добре».

— Думаєш, вона пам'ятатиме? — запитав Блейз.

— Вона? — почулася коротка, суха усмішка Драко. — Вона пам'ятатиме кожне зітхання. Це ж Герміона. Вона зараз або готує план втечі через вікно, або збирається вийти сюди й вдати, що в неї амнезія.

— А інші? — Тео, очевидно, кивнув на двері спальні.

— Ті будуть «трупами» до обіду, — озвався Блейз. — Джіні випила стільки, що навіть магія Забіні її не одразу підніме. А Пенсі... ну, Пенсі — це Пенсі.

— Треба замовити сніданок, — сказав Драко. Його кроки наблизилися до дверей спальні.
Герміона миттєво заплющила очі, натягнула ковдру вище й почала дихати рівно, імітуючи глибокий сон. Вона відчула, як двері ледь чутно прочинилися. Відчула на собі його погляд.

Він не входив. Просто стояв на порозі кілька секунд. У кімнаті ніби стало тепліше.

— Не спиш, Ґрейнджер, — тихий, майже нечутний шепіт, призначений тільки для неї. — Я чую, як ти намагаєшся не дихати.

Серце Герміони зрадницьки пропустило удар.
Він не став її викривати перед друзями. Двері знову тихо зачинилися.

— Сплять, — кинув Драко хлопцям у вітальні. — Замовляйте більше води. Їм знадобиться.

Герміона розплющила очі.

Ситуація була патовою. У сусідній кімнаті — троє чоловіків, які бачили їх у стані повного розпаду. Один із них знає її таємниці, інший тримав на руках зламану Джіні, третій обіцяв «ніколи не залишати» Пенсі.

Вона подивилася на Пенсі та Джіні. Ті навіть не поворухнулися.

— Зрадниці, — прошепотіла Герміона, розуміючи, що першою йти «на амбразуру» доведеться саме їй.

Герміона максимально обережно, ледь торкаючись підлоги, вислизнула з ліжка. Ванна кімната в номері була особистою, прямо в спальні, що стало її порятунком.
Закривши двері на замок, вона нарешті подивилася в дзеркало.

— О, боги... — видихнула вона.

Волосся нагадувало розкуйовджене гніздо, помада стерлася, залишивши лише легкий рожевий контур, але найгіршим був погляд — занадто живий, занадто «пам'ятаючий». На шиї та ключицях виднілися ледь помітні темні плями — відбитки нічних зізнань Драко.

Вона швидко вмила обличчя холодною водою, намагаючись змити не тільки залишки косметики, а й відчуття його рук на своїй шкірі. Вона пригладила волосся заклинанням, почистила зуби й одягла готельний халат, щільно затягнувши пояс. Це була її броня.

Коли Герміона вийшла в вітальню, серце вибивало чечітку.

Блейз і Тео стояли біля великого столу, заваленого пакетами з продуктами та коробками з кафе. Вони розмовляли про якісь акції в Міністерстві, наче й не було нічної драми.

— О, Герміоно, ранок добрий! — Тео обернувся до неї з невимушеною посмішкою. — Сідай ось сюди, ми тут намагаємося розібратися, де чий сніданок.