Розділ 11

Дежавю́  — психічний стан, коли людина відчуває, що вона колись вже була у такій ситуації, проте це відчуття не зв'язується з певним моментом минулого, а належить до «минулого взагалі». Дежавю зазвичай супроводжується відчуттям чудасії і нереальності того, що відбувається.

Як часто у вас буває дежавю?  

Я вільний. Машина. Мій брат він приїхав за мною. Я нарешті поїду звідси.

- Здоров, ходячий мрець. Куди накажеш їхати?

- Я хочу до неї. Відвези мене до неї. – Щось не так. Чому ти так дивишся? Співчуття. Чому у твоїх очах співчуття? У твоїх руках конверт. 

- Мені шкода. Мені справді шкода. Вони зробили все, що могли. 

- Я не розумію. Тобто вони зробили все, що могли. Що це означає? – це, напевно, жарт. Прошу. Будь ласка, будь живою. Прошу 

- Прочитай цей лист. Ти все зрозумієш.

Мої руки, вони тремтять. Мені страшно. Це твій почерк. Не кажіть, що це єдине, що залишилося від неї. Фотографії. Чому я не маю їх?

Я завжди хотіла лиш одного, бути комусь потрібною. Ти дав мені усе. Ти дав мені свою любов, а це найголовніше

Ти музикант, а я всього лиш інструмент. То ж заграю я останню нашу пісню.

Якщо ти це читаєш, то значить мене уже нема. Хоча, можливо, тебе також.

Я хочу сказати усе, що не встигла.

Твої очі. Я  завжди бачила у них твоє бажання. Бажання жити. Пам’ятаєш нашу першу зустріч. Ти був такий живий, а я не мала цього бажання. Ти дав мені його.

Твоє ім’я. Я не знаю його. Для нас це було не важливо. 

Тобі не важливо було моє минуло. Не важливо, і те що я намагалася скоїти. Ти просто був. Завжди поруч. Це єдине, що було мені потрібно, і ти це знав.

Прошу живи. Навіть, якщо мене не буде. Не сумуй, адже я завжди буду з тобою.

Якщо ж цей шлях вдалося пройти лише мені, я буду жити. Жити заради тебе. Я не зроблю того, що колись почала. Я не посмію.

Твої картини. Я хочу, аби їх побачили. Я залишу у цьому світі пам'ять про тебе.

Ти змінив мене. Я уже не є собою.

Я завжди кохатиму тебе

Твоя назавжди,

Рижа лисиця

Я кудись біжу. Де я ? Мої ноги, вони кудись мене ведуть. Куди? Хоча, мені вже все одно.

Життя. Тепер я його маю. Я завжди тебе жадав. Це, напевно, чийсь жорстокий жарт. Тепер я тебе не хочу. Заберіть це від мене.

Ми завжди чогось бажаємо. Коли отримуємо, то хочемо вже інше. Не думав, що моє єдине бажання буде таким непотрібним зараз.

Ти була уже така жива. У ті моменти, коли очі твої світилися. Я забував. Усе забував. Усе здавалося таким малим і крихітним порівняно з тобою

Я біг здається цілу вічність. Куди я прибув? Здається, я ще досі тут.

Наша зустріч. Така дивна. У нас усе було таким. Дивність це єдине, що ми мали.

Я змирився зі своєму долею,але не можу із твоєю. Я вільний. Мої руки вільні від смертельної хватки. 

Дивно, що через одну людину ми можемо так сильно змінитися. Навіть найменша подія має великі наслідки. Це ніби сказано про нас.

Я чую звуки. Шум. Чому тут так шумно?

Я так довго чекав цього моменту. Чекав, коли покину цю будівлю, яка давно пропахла смертю. Я вірив, що знову зустрінуся з тобою.

Ви ніколи не задумувалися, чому лікарі носять біле. Це ж так не практично. Напевно, білий колір це надія на щось краще. На світле майбутнє. Кажуть, що лікарі – це ангели, охоронці людей. Тоді чому ви не врятували її?

Спалах. І знову цей самий спалах.

Ти дала мені надію на краще. І так нещадно забрала її. Ти пішла у краще місце. 

Ти сказала, аби я жив. Без тебе немає сенсу, але я повинен. Кажуть, що час лікує. Мені знадобиться ж ціла вічність. 

Я виконаю твоє бажання. Ти завжди так любила мої картини. Я покажу їх. Покажу всім. Знай вони усі присвячені лиш тобі.

Я не сказав. Не встиг. Я думав у нас ще буде час. Я кохаю тебе. Кохаю понад усе.

Я бачу фари. І знову світло фар. Ви забрали колись у мене все. Майже все. Тож закінчіть почате ви зараз