Там, де ми були живими
Розділ 2
І знову ранок. Сонце нещадно будить. Проходить повз і зупиняється. Зазирає у найкрихітніші шпаринки кімнати , дивиться і йде дальше.
Сонячні промені. Ви пролітаєте сотні тисяч кілометрів до землі, але чомусь зупиняється на мені. Чому? Ви, напевно, єдині кому я потрібна?
Молодість. Це, напевно, єдине, що я завжди матиму. Здається, що все життя попереду, але це не так. Хоча, ніхто не знає, яка випаде йому доля.
Доля. Ти завжди була проти мене. Ти завжди така спонтанна і неочікувана.
Передчуття. Скоро щось зміниться. Цікаво, у який бік? Напевно, це залежить лише від мене.
Моє життя. Твій плин проходить повз і не загляне у мої вічі. Скажи мені, чому мене ти ще тримаєш? Відпусти. Прошу. Всього лиш відпусти. Пусти мене в шумливу безодню темряви.
І знову вони. Психологи. І знову ці розмови ні про що. Як мені це все набридло. Вони тримаються за мене, хоч знають, що я лише пісок у їхніх руках, а він колись та й просочиться. Вони єдині, хто не хочуть мене відпустити. Хоч я давно вже відпустила. Я скоро впаду у бездонну прірву забуття, ніщо мене вже не врятує.
Мені сказали, що на мене щось чекає. Щось нове.
#5620 в Любовні романи
Відредаговано: 26.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
