Глава 19

Шум, сміх і передсвяткове пожвавлення панували в класі, де дівчата поспіхом переодягалися до карнавалу, поправляли зачіски й роздивлялися одна одну в маленькі дзеркальця. Повітря було наповнене запахом лаку для волосся, пудри й хвилювання.

Маша демонстративно дістала польські тіні — яскраві, у блискучій коробці — і поклала їх на парту так, щоб усі обов’язково помітили.

Дівчата одразу зібралися навколо.

— Ой, польські! — захоплено вигукнула одна.

— Дай спробувати! — попросила інша.

— Беріть, фарбуйтеся, хто хоче, — велично сказала Маша. — У мене вдома їх вдосталь.

Вона вимовила це таким тоном, ніби це було щось цілком звичайне, хоча чудово знала, яке враження справляє. Потім удавано байдужим голосом спитала:

— Щось я не бачу Діани. Цікаво, вона взагалі прийде сьогодні?

— Казала, що прийде, — відповіла Настя, обережно підфарбовуючи повіки зеленими тінями.

— А я думаю, що ні, — озвалася Люда, нетерпляче чекаючи своєї черги. — До початку лишилося п’ятнадцять хвилин. Вона не встигне навіть переодягнутися.

— Мабуть, у неї просто немає карнавального костюма, — сказала Юля, розгладжуючи свою пишну блакитну спідничку, щоб усі ще раз помітили її костюм Мальвіни.

Сьогодні вона почувалася особливо гарною. Можливо, перше місце в конкурсі костюмів їй не дістанеться, але увагу хлопців вона точно приверне.

— Нащо вона тобі взагалі здалася? — тихо, щоб ніхто не почув, спитала Таня.

Маша злегка нахилилася до неї.

— В тому-то й річ, що я сподіваюся, що вона не прийде. Вона мене бісить, — злісно прошипіла вона. — Коли її бачу, просто хочу придушити. Але не хочу через неї конфліктувати з Вітею.

— Та він у неї втюрився, — знизала плечима Таня. — Наче кращих дівчат немає. Плюнь на неї... Тобі так личить костюм Білосніжки.

Вона уважно оглянула Машу з ніг до голови, ніби оцінюючи результат, а тоді задоволено усміхнулася.

— Не здивуюся, якщо ти сьогодні посядеш перше місце. Діма від тебе очей не відведе, — запевнила вона, на мить замовкла, а потім додала: — А на Діану забий. Вона просто вискочка. Ти скоро закінчиш школу — і більше ніколи її не побачиш. То навіщо через неї сваритися з Вітею? Ви стільки років дружили й надалі будете дружити. Та й він про неї скоро забуде. Вступить до інституту — там дівчат вистачатиме, ще й набагато кращих. Так що не варто через одну вискочку руйнувати вашу дружбу.

— Може, й так... — відповіла Маша і швидко змінила тему. — До речі, у костюмі принцеси ти виглядаєш просто неперевершено.

Але всередині в неї тліло неспокійне передчуття. Вона не раз помічала — точніше, відчувала, — як Діма крадькома кидає погляди на Діану, коли ніхто не дивиться. Її жіноча інтуїція підказувала: це не просто випадкові погляди. Саме тому вона була навіть рада, що Вітя так старанно залицяється до Діани. Хто знає, що може бути в голові у Діми...

Маша мріяла колись вийти за нього заміж. Вона навіть готова була чекати, поки він «нагуляється». А думка про те, що він може дивитися на Діану, викликала в ній таку хвилю злості й ненависті, що їй іноді здавалося: ще трохи — і вона справді здатна на щось страшне.

— Дівчатка! Усі в спортивний зал! Через п’ять хвилин почнеться свято! — у клас швидко зайшла Ольга Іванівна з папкою в руках. — Виходимо. Я закрию клас. Якщо комусь щось знадобиться — ключ буде в мене...

Тим часом Діана крутилася вдома перед дзеркалом. Мама допомогла їй із зачіскою і поспіхом побігла на роботу — замінити колегу, яка захворіла. Тому дівчина вирішила одягнутися вдома, а до школи «перебігти» через паралельний світ. Так було швидше — і не треба було переодягатися разом з усіма.

Хоч останнім часом стосунки Діани з більшістю дівчат у класі помітно покращилися, Машка все одно страшенно її дратувала. Вони обидві робили вигляд, що не помічають одна одну, та напруга між ними нікуди не зникала — мовчазна, але відчутна. Тому, коли Маші не було поруч, Діана мимоволі почувалася значно спокійніше.

Коли дівчина зайшла до спортивного залу, там уже кипіло життя. Посередині стояла велика ялинка. Її прикрашали різнокольорові іграшки — багато з них були паперові, зроблені самими учнями на уроках праці. Гірлянда з вати обвивала гілки, ніби пухкий сніг, а сріблястий дощик мерехтів у світлі ламп. Через увесь зал тягнулися кольорові гірлянди, на стінах висіли новорічні плакати, намальовані різними класами. У повітрі стояв справжній дух свята. Усі були в карнавальних костюмах.

— Нарешті! — Вітя в костюмі мушкетера радісно схопив її за руку. — Я вже думав, що ти не прийдеш. Свято от-от почнеться. Ходімо до наших.

Він повів її крізь натовп школярів до групи, де стояли Маша з подругами, Діма та його друзі.

— Привіт, — привіталася з усіма Діана.

— Привіт, — відповів Діма, повернув голову — і завмер.

Діана виглядала приголомшливо. Довга блакитна сукня з люрексу м’яко облягала її фігуру. Високий комір підкреслював тонку, майже лебедину шию. Волосся було підняте вгору й спадало темно-русявими локонами, у які були вплетені маленькі білі кульки — наче дрібний сніг припорошив їх. Блакитні очі здавалися ще темнішими від синіх тіней. Чорна туш підкреслювала довгі вії, а червона помада красиво відтіняла бліду шкіру. Довгі білі сережки, схожі на крижинки, тихо мерехтіли при кожному русі голови.

Вона справді нагадувала Снігову королеву — холодну, недосяжну й неймовірно красиву. Діма не міг відвести від неї очей. Серце шалено калатало, долоні раптом стали вологими. Щоб ніхто не помітив його стану, він удавано недбало промовив:

— Гарна сукня. — І швидко відвів погляд. Потім перевів очі на ялинку, де вже стояла Снігуронька з мікрофоном у руках. — О, виступ починається! — з ледь помітним полегшенням додав він.

І справді, ніхто нічого не помітив. Ніхто — крім Маші.

Вона вловила той спалах захоплення, що на мить загорівся в очах Діми. Стояла трохи осторонь, стискаючи пальці, поки щоки палали від образи, а в душі все сильніше розгорялася пекуча ненависть до Діани.