Глава 6

Зал для переодягання гудів, мов вулик. Веселі голоси перепліталися зі схвильованими вигуками, сміх — із напруженим шепотом. Останні приготування перед виходом на паркет. Дівчатка в блискучих сукнях крутилися перед дзеркалами, поправляли зачіски, торкалися долонями щік, ніби перевіряючи, чи не зник рум’янець. Поруч метушилися мами — уважні, зосереджені, трохи нервові.

— Як шкода, що я не можу бути на твоєму виступі...— Даша похитала головою, стискаючи пальці. — Партнери раптово перенесли зустріч, — у її голосі бриніло щире каяття, — і я ніяк не можу її відкласти...

— Не переймайся, — м’яко відповіла Діана, ледь торкнувшись її плеча. — Ти хвилюєшся за мене більше, ніж я сама. Я не одна: поруч партнер, його батьки, тренер...

— Може, я все ж подзвоню твоїй мамі?

Діана різко похитала головою.

— Ні, не хочу її тут бачити... З її вічним невдоволеним виразом, — тихо, але твердо сказала вона. — Ти ж знаєш: якщо увага не прикута до неї — вона починає нудьгувати... і псує настрій усім.

Даша зітхнула, але не заперечила.

— Добре. Я постараюся встигнути на фінал. Але якщо раптом щось не вийде — не їдь сама. Подзвони шоферові, добре?

— Взагалі-то я вже доросла, — усміхнулася Діана.

— Я знаю, — перебила Даша. — Просто зроби так, як я прошу.

— Добре. Не хвилюйся, — Діана посміхнулася ще ширше.

— Удачі тобі... — Даша поцілувала її в щоку й швидко зникла в натовпі.

Діана провела її поглядом і озирнулася. Людей було надто багато — яскраві сукні, блиск, шум. Вона шукала очима знайомі обличчя... але марно. Оголосили перший тур.

На паркет, мов хвиля, висипали пари. Заграла музика - жива, ритмічна, владна. Діана намагалася вдивитися в обличчя навколо, але вони змінювалися в русі. Та й часу на це не було — тіло вже саме ловило ритм, змушувало забути про все зайве. Головне — не помилитися, не вилетіти відразу.

Перерва перед другим туром промайнула майже непомітно. Надто коротка, щоб когось знайти. До того ж... вона навіть не знала, як виглядає Софія. А розгледіти своїх батьків з минулого життя теж було нереально — зал був повний глядачів. Вона вже почала хвилюватися, як раптом почула ледь чутний голос Молі:

— Ти сьогодні з ними зустрінешся... а зараз просто танцюй.

Перед півфіналом оголосили перерву. Діана зайшла до туалетної кімнати — там було людно: дзеркала, яскраве світло, шелест тканин, запах парфумів. Хтось поправляв зачіску, хтось нервово розгладжував сукню, намагаючись приховати хвилювання.

Діана підняла очі до великого дзеркала… І завмерла. Поряд із нею стояла… вона сама. Та, з минулого життя. Діана відразу зрозуміла, хто перед нею. 

Софія.

Вона так багато про неї думала. Уявляла, якою вона могла вирости, якою стала. Але навіть у найсміливіших думках не могла уявити, що вони будуть настільки схожі. А тепер Софія була тут — зовсім поруч. Жива, справжня. Така близька й водночас неймовірно далека.

Діана не могла відвести від неї погляду. Напевно, дивилася надто пильно, бо дівчина зрештою це відчула й теж глянула на неї.

— У мене щось не так? — запитала вона, помітивши її погляд.

— Навпаки, усе добре. Просто в тебе така незвичайна й гарна сукня. Де придбала?

— Це мамина знайома швачка пошила, хоча ескіз я сама придумала, — залюбки поділилася Софія. — Мені теж дуже подобається.

Вона крутнулася перед дзеркалом, милуючись сукнею, а тоді знову подивилася на Діану.

— А ти звідки приїхала?

— Я місцева, — усміхнулася Діана, намагаючись приховати хвилювання. — До речі, мене звуть Діана. А тебе?

— Софія.

Ім’я прозвучало зовсім просто. Але для Діани воно відгукнулося десь глибоко всередині — тихим болем і радістю, яку вона не могла пояснити.

— Я так переживаю, — швидко продовжила Софія. — Хочу пройти у фінал.

— Постарайся забути, що ти на змаганнях. Просто насолоджуйся танцем, — рівним голосом сказала Діана. — Я так роблю. Допомагає зняти напругу.

— Я спробую, хоча не знаю, чи в мене вийде. А моя мама радить мені робити так само, як ти кажеш. При згадці про матір Діана відчула, як груди огорнуло теплом.

Мама… Як же сильно вона хотіла її побачити. Хоч на мить. Хоч здалеку. Просто переконатися, що вона поруч, що з нею все добре. Що вона й досі так само усміхається, говорить, поправляє волосся…

Діана ледь помітно стиснула пальці, стримуючи хвилювання. Перед нею стояла Софія — її сестра. Нарешті вона дочекалася цієї миті… А десь там, у цьому ж світі, були її мама й тато.

— Твоя мама в залі? — запитала Діана, затамувавши подих.

— Так, і тато теж. Він навіть роботу відклав, сказав, що вона нікуди не втече за один день… 

— Софія усміхнулася, ніби зігріта цією думкою. — А твої?

— Ні. — Діана байдуже знизала плечима. — Зранку була дружина брата, але в неї зараз важлива зустріч. Можливо, встигне на фінал, якщо я пройду, — мовила вона неуважно.

Діані й справді було все одно: сьогодні вона прийшла сюди не перемагати, а зустрітися зі своєю сім’єю з минулого життя.

— Дівчатка, всі на майданчик! — почувся гучний голос одного з тренерів. — Через три хвилини почнеться півфінал.

Повітря ніби згустилося — напруження, хвилювання, запахи парфумів змішалися в єдину хвилю. Музика знову підхопила їх, закрутила в ритмі, що не залишав місця для сумнівів. Крок — повороти — м’які нахили, і тіло саме знаходило потрібний рух. Діана більше не шукала нікого поглядом — вона просто танцювала, відчуваючи, як кожен рух стає продовженням музики. Музика стихла. Пари вишикувалися, затамувавши подих, і всі погляди звернулися до ведучого, який саме взяв у руки папірець від суддів…

Ведучий стояв посеред танцполу, впевнено тримаючи паузу й граючись увагою залу. Легка усмішка ковзала його обличчям, ніби він смакував кожну мить цього напруження.

— Перша пара, яка виходить у фінал… — він зробив довгу паузу, і в залі на мить запанувала тиша. — Пара номер 26, Ігор і Наталя!

Оплески вибухнули миттєво, гучною хвилею прокотившись залом. Діана кинула погляд на Софію. Та, ніби струна, витягнулася ще рівніше — хоча здавалося, це вже неможливо, — і завмерла, майже не дихаючи. У її очах світилися хвилювання й надія. Діана мимоволі милувалася нею. Це ж треба… така схожа на неї саму — ту, колишню, з іншого життя. Та сама постава, ті самі риси… але всередині — зовсім інша. Відкрита, щира, жива, говірка… навіть занадто балакуча. Від цієї думки Діана ледь усміхнулася. Їй раптом дуже захотілося пізнати її ближче… свою рідну сестру.