Розділ 37

Після тиші.

Мар’яна прокинулася від тиші. Не тієї глухої, що накриває, коли втрачаєш свідомість. І не тієї напруженої, що народжується зі страху. Це була інша тиша - лікарняна, стерильна.

Першим відчуттям було світло - м’яке, розмите. Потім - запах, ледь відчутний, аптечний. І лише після цього - тіло. Важке, але слухняне. Живе. Вона повільно кліпнула. Біла стеля. Крапельниця. Монітор, який рівно відміряв її ритм серця. 

— Вона прокинулась, - тихо сказав хтось.

Мар’яна повернула голову. Давид сидів поруч. Не спав. Судячи з очей - давно. Він видихнув. 

— Привіт, - сказав хрипко. - Ти тут.

Вона спробувала усміхнутися, але вийшло лише трохи підняти кутик губ. 

— Де… — голос був слабкий.
— У лікарні, - відповів він одразу. - Ти в безпеці. 

У дверях з’явився лікар. Жінка років сорока, спокійна, уважна.

— Мене звати Олена Володимирівна. Як ви себе почуваєте? - запитала вона, перевіряючи показники.

Мар’яна хотіла сказати нормально, але раптом зрозуміла, що не знає, що це тепер означає.

— Втомлено, - чесно відповіла вона.

Лікар кивнула.

— Це очікувано. В організмі була велика кількість заспокійливих препаратів. Але... - вона зробила паузу і подивилася на Давида, - жодної критичної загрози для вас немає.

Давид слухав уважно.

— Для неї? - уточнив він.

Лікар перевела погляд на Мар’яну.
— І для дитини також.

Час ніби спіткнувся.

— Що? - прошепотіла Мар’яна.

Лікар усміхнулася:

— Ви вагітні. Термін ще невеликий. Препарати не вплинули на плід. Але тепер вам потрібно особливо берегти себе.

Слова повисли в повітрі. Давид не одразу усвідомив. А коли усвідомив - опустився на стілець, ніби ноги раптом перестали тримати.

— Ти... - він подивився на Мар’яну, - ти чуєш?

Вона чула. Просто ще не могла прийняти.

— Я... - вона ковтнула. - Я не знала.

— Ніхто не знав, - тихо сказав він. - Але тепер…
Він не договорив. Не тому, що не знав слів. Тому що вперше в житті не хотів нічого зруйнувати зайвим.

Лікарка ще щось сказала - про терміни, про обережність, про те, що препарат не встиг зашкодити, доза була мінімальна. Потім вона вийшла, залишивши їх удвох, на одинці. 
Мар’яна дивилася в стелю. В голові було порожньо - але це не лякало.