Розділ 32

Пастка любові.
 

Коли Маряна вдруге відкрила очі, світ став чіткішим. І небезпечнішим. Руслан стояв біля вікна. Телефон у його руці світився. Він щось читав швидко і зосереджено.

— Ти трохи задрімала, знову. - сказав він спокійно. - Це навіть дивно, така реакція твого організму на звичайне снодійне, але все нормально. Останні дні були важкими у тебе.

Вона спробувала сісти. Вийшло, але світ похитнувся. Руслан одразу підтримав її за спину - обережно, майже ніжно.

— Не треба різких рухів, - прошепотів. - Я поруч.

Мар’яна подивилась на нього насторожего. 

Його обличчя було спокійне.  Очі - ясні, зосереджені, без хаосу. Це не був зрив. Це було рішення.
-- Ти не мала сьогодні їхати до своєї подруги, - сказав він раптом.

— Чому? - спитала вона.

Він обернувся.

— Бо сьогодні вони вже збиралися.

Мар’яна похолола. 

— Хто?

— Ті, хто вирішує твоє життя.

Він підійшов ближче.

— Твій батько, Давид, Каміль, мій дядько Рустам.  Вони думають, що ти - частина справи. 

— Я не частина, - прошепотіла вона. 

— Для них - так.

Він присів перед нею. 

— Ти навіть не знаєш, наскільки. 

Мар’яна дивилася на нього і раптом зрозуміла головне, що він не просто одержимий. Він вважає себе якимось рятівником. 

— Ти дав мені щось у чай інше, — сказала вона.

Він не заперечив. 

— Казав вже , що заспокійливе. Невелика доза. Тобі навіть корисно.

— Без мого дозволу. 

— Бо ти не вмієш зупинятися.

Це вже була не турбота. Це був контроль. Він узяв її за підборіддя - не боляче. Але твердо. 

— Ти зараз не здатна мислити ясно. Ти між страхом і лояльністю.

— Відпусти, - сказала вона тихо. 

Він посміхнувся, тією посмішкою якій вона довіряла. 

— Я не тримаю. 

Але двері були зачинені. І ключа вона не бачила.

Раптом десь далеко, за стінами квартири, щось глухо гримнуло. Ніби двері. Ніби метал об метал. Але звук був приглушений, ніби світ ще не дійшов сюди.

Руслан завмер. Його очі змінилися. Не страх. Розрахунок. 

— Вони швидше, ніж я думав.

— Хто? 

Він уже рухався. 

— Нам треба їхати, тут стає небезпечно.

Він схопив її за руку. Мар’яна спробувала вирватися - але тіло ще було слабким. І саме в цей момент Мар’яна згадала слова Софії: "Якщо хтось каже, що знає, як для тебе краще - тікай".

— Це не любов, - сказала вона.

Він подивився прямо.

— Це вибір. Просто ти ще не готова його прийняти. Але скоро це зміниться.

І вперше в його голосі не було ніжності.