Друг Дитинства

-Точно! Я згадала де я тебе бачила!!! - з шоком промовила я!

-Мм... Цікаво, і де? - з ухмилкою сказав?

-Ти той Максим! Пам'ятаєш ми ходили разом до першого класу, були найкращими друзями, гуляли разом після школи, завжди грались і ходили одне до одного в гості! 

-Ооооо! Пам'ятаю Ірка! - Радісно обнімуючи скрикнув Макс.

-Ей! Мені не подобається як ти мене так називав! - З посмішкою сказала я.

-Агов,  вийдіть звідси в бібліотеці кричати неможна! - Почули ми від бібліотекарши.

-Вже йдемо! - Відповіла я. 

Ми взяли книги які нам були потрібні і вийшли з бібліотеки.

-Тобі подобається читати? 

-Так можливо ти незнала, але я обожнюю читати, я єдиний відмінник в класі. 

-Дивно, чому я тебе раніше небачила. - Задумливо сказала я виходячи з Максим із будівлі.

-Може, давай прогуляємось? -Запитав у мене Максим.

-Так давай в мене є час. -Сказала я забувши що на мене чекає Соня.

-Ок, тоді йдемо в парк атракціонів)

-Згідна!

Коли ми прийшли до парку я помітила що починало темніти, але мої думки перебив Максим.

-Я хочу на американські гірки, а ти?

-Давай! Я хочу на Величезку карусель. 

Ми сіли в вагончики разом, і аж тоді я помітила які ці гірки високі. Тільки но я хотіла сказати Максу що передумала їхати як тут жінка каже : "До відправки 5, 4, 3, 2, 1."

Я перехристилась, сіла і закрила очі.

-Ти чого, це ж не страшно, ти ж небоїшся? - насміхаючись спитав Макс.

-Маячня як! Нічого я небоюсь! - Як тут я помітила що ми відправляємось і у мене почали труситись ноги. Але коли ми прокатались вже приблизно хвилину, я не відчула страху а навпаки ніби "метелики літають у меня в животі". Ми з Максом підняли руки і почали кричати, мушу сказати, що це було досить круто! І так ми прокатались ще на 4 атракціонах а на остаток вирішили піти на чортове колесо. Звідти вид був найкращим! Було видно кожен будиночок навіть якщо й ніч.

-Пам'ятаєш як я тебе врятував від собак коли нам було по 8 років?

-Звісно пам'ятаю тоді я так впала що немогла піднятись так кров йшла, добре що поряд був ти і врятував мене хоча поряд були хлопці набагато старші тебе, вони всеодно недопомоли мені, тоді я тобі була така вдячна що перший раз привела тебе до свого дому і ти першим з моїх друзів спробував фірмовий мамин пиріг з чорницями й малиною.

-Тааак! Я обожнюю цей пиріг твоєї мами!

-О! В мене є ідея! Можливо десь на вихідних ти прийдеш до мене в гості? Мама навчила мене пекти його спробуєш так сказати з "моїх рук"?

- Я тільки за!!! Може по морозиву чи солодкій ваті? - Запропонував Друг дитинства.

-Мм... Я хочу вату!

-Ок, тоді погнали. - Весело промовив Хлопець.

Ми взяли вату і йшли скраю дороги. Мені здається це дуже круто, згадавши дитинство, він був досить кльовим другом, завжди допомагав мені і я також. Як тут я відчула що з мого плеча хтось зриває рюкзак і починає тікати! В цей момент Макс швидко зреагував і швидко наздогнав викрадача, потім я помітила що він починає бити його по обличчі.

-Ей достатньо! -Викрикнула я!

-Ну добре! - сказав мені у відповідь. 

Ми разом пішли до виходу, але не встигли ми дійти до нього як тут я бачу знайомий силует.

-Стас! Що він тут робить?

-Твій хлопець?- зацікавленно запитав Максим.

-Ні ти що! Ми з ним можна так сказати вороги.

-Хто це такий? Ти так завжди з якимось пацанами гуляєш отак? А якщо обкраде тебе? Чи щось гірше?- Зі злостю Викрикнув Стас.

-Чому я тобі маю пояснювати з ким я хожу ? Ти мені не мамочка що я маю тобі розповідати про кожен свій крок!!! Це мій друг дитинства! Так краще! І взагалі чого сюди приперся? - У відповідь скрикнула я!

-Робити мені нема чого! Я... Я... Я нехочу тобі казати це мої справи й моє життя!

-Макс, пішли від цього ненормального!

-Ага! - з ухмилкою сказав він.

-Сама ненормальна! - крикнув зі спини Кириленко.

-Давай я тебе проведу? А то ще наздожене. 

-Добре, дякую! 

Ми йшли хвилин 20. І всі ці 20 хвилин ми розмовляли про те як ми жили до сьогоднішнього дня.

-Так я теж добре, ми з сім'єю переїхали сюди рік тому. Недумав що зустріну тебе, але я дуже радий що тебе побачив!

Коли ми підходили до мого дому я побачила що біля нього стоїть Даня.

- Чому ти так пізно повернулась? Нелякай мене так більше! - прошепотів Даня підійшовши ближче. 

-Що з вами всіма сьогодні? То цей грубіян Кириленко то ти тут нічого ні з сього мною керуєш.?! 

Даня вибачився...

-А це ще хто?- З під лоба подивився Сусід на Макса.

-А... Знайомся це мій друг дитинства, Макс.

-Макс знайомся мій сусід і рятівник Даня.

-Привіт - Спокійно промовивши простягнув руку Макс.

-Ага... Бувай! 

Даня швидко взяв мене за руку і повів додому!

-Що це було? Він хотів з тобою подружились. - Сполохано запитала я.

-Я нехочу з ним дружити!😒

-Як хочеш, я пішла! Бувай! Помахала рукою я до Дані і Макса!

Невстигла я дійти до своєї кімнати як тут у ню заходить мама з татом.

-Хто цей білявий і красивий хлопець?

-Мамо, тату ви не впізнали його? Це Макс. Пам'ятаєте це був найкращий другом мого дитинства!

Ось і продовження! Як вам новий герой Максим? Вибачайте що нечасто почала викладати розділи)🥺🌸