Там, де кохані дівчата

Вступ та вірш

Ця розповідь і важка, і мила водночас.

Вона народилася від накопичених емоцій в цей тяжкий час.

Так хотілося написати щось особливе, що я не втрималася.

Сподіваюся, моїм читачам сподобається ця проста, але емоціональна історія.

А до цієї теми маю вірш:

Лють

Завмираю…мир та спокій небо малює…

Біла хмара пливе поволі,

Спів пташок тонкий слух милує –

Щось щебечуть на своїй волі.

Змахом крил сполошили хмари –

Так чудово спостерігати!

Лиш думки – наче та примара,

Не дають мені спочивати…

Бо захмарилось небо синє,

Дивним сяйвом замерехтіло…

Вий до вух звідусіль лиш лине,

Сонце начебто потьмяніло…

Де мій спокій хвалебний подівся?

Де птахи? Та чим хмари закрило?

Новий дух у душі народився –

Проростають болючії крила…

Так болюче, що в серці – пекло,

І ненависть к творцям того лиха…

Де бої нескінченні, запеклі

Закрутили ті нелюди в вихор.

Та не довго рости ще тім крилам –

Перемог перші викрики чуть…

Лиходії пощади просили…

Але в серці навіки лиш лють…

Де птахи, ви, прокляті нелюди?

Де в вас Бог – я не можу збагнуть?!

В нас усіх вже одне лиш у грудях –

Нищівна та безмежная лють.

Біла хмара – навіки червона,

Крила теж вже криваві, мабуть…

Так замоляться закордоном…

Але пізно – бо в душах вже лють…

Подобається

#2774 в Сучасна проза
#2941 в Різне

Відредаговано: 31.08.2022