32

Глава 32: Перехрестя долі

Наступні тижні пролетіли, як один день. Лілія і Рафаель подорожували світом, відновлюючи гармонію між магічними істотами та людьми. Різноманітні громади і поселення зустрічали їх з побоюванням і надією одночасно. Люди не могли зовсім відкинути свою обережність перед невідомим, а магічні істоти шукали в Лілії того, хто може повернути стародавню рівновагу. Рафаель був її захисником і наставником, але Лілія поступово ставала тим, хто вів їх у майбутнє.

Вони підійшли до величезного лісу, темного і таємничого. Тут колись було місце, де приховувалася одна з наймогутніших темних істот, що намагалася зруйнувати все, до чого доторкалася. Але тепер Лілія відчувала в ньому лише спокій і терплячість.

— Це місце… — почала Лілія, стоячи перед лісом, — воно здається мені знайомим.

Рафаель посміхнувся, дивлячись на неї з легким сумом.

— Це ліс спогадів. Він охороняє твої найглибші бажання і страхи. Якщо ти хочеш побачити, хто ти насправді, ти повинна увійти в нього сама.

Лілія вагалась. Вона давно вже навчилася слухати свої відчуття, але цей ліс був особливим. Він не був таким, як інші місця, які вони відвідували. Це місце не мало жодної прямої загрози, але його сила була прихованою, майже непомітною.

— Я готова, — сказала Лілія, впевнено крокуючи вперед. Рафаель залишився позаду, спостерігаючи за її рухами.

Ліс поглинав її, немов старовинна таємниця, з якою вона мала познайомитися. Тут були дерева, старіші за століття, і повітря, насичене силою, яку важко було осягнути. Вона відчула, як темрява і світло переплітаються всередині неї, як її власне серце стає частиною цього місця.

— Лілія… — пролунало ніжне, але сильне голосування серед дерев.

Вона озирнулася, але не побачила нічого. Лише шепіт, що линув з усіх напрямків.

— Ти шукаєш відповіді, чи лише хочеш розігнати свої страхи? — запитав голос.

Лілія закрила очі, відчуваючи, як її серце б’ється швидше. Вона зрозуміла, що це питання не було зовсім простим. Це було питання її власного існування, її місця в світі, її долі.

— Я шукаю істину, — сказала вона твердо. — Я хочу зрозуміти, хто я є, чому це все сталося і що тепер має бути далі.

Тіні між деревами почали рухатися, і з них виникли образи — її минуле, її спогади. Лілія побачила себе маленькою дівчинкою, яку забрали з рідного дому. Вона побачила, як її батьки покинули її, як вона залишалася одна в темряві і холоді. Але також вона побачила свою силу, яку вона не завжди помічала.

— Це ти, — голосу знову прокотився, ставши теплішим. — Ти та, хто здатна відновити баланс. Ти та, хто має силу тримати світло і темряву разом.

Лілія розплющила очі. Вона стояла перед величезною постаттю, що виникла з тіней. Це була сама сутність її власних страхів і спогадів, але з її очей більше не струмувала темрява. Лише спокій і прийняття.

— Я не боюся, — сказала Лілія.

І образ зник, залишивши її однією серед древніх дерев. Але тепер вона була іншою. Вона зрозуміла, що її сила — це не лише боротьба з темрявою, а й уміння прийняти власні слабкості і перетворити їх на частину себе.

Коли вона вийшла з лісу, Рафаель чекав на неї.

— Ти змінилася, — сказав він тихо.

Лілія подивилася на нього і посміхнулася.

— Я зрозуміла, хто я є насправді. Я готова. І тепер ми можемо йти далі.

Разом вони вирушили в нову подорож, знаючи, що їхній шлях не завершиться. Але тепер Лілія була готова вести їх вперед, в світ, де немає місця для темряви. І, головне, вона знала, що не одна в цьому світі.