30

Темрява відступала, але її сліди залишались у кожному куточку лісу. Тіні поверталися, та вони вже не були такими могутніми, як раніше. Лілія відчула, як її серце вбирає в себе усю цю темряву, перетворюючи її на власну силу. Вона була готова.

Рафаель дивився на неї з повним захопленням, його погляд змішувався з гордістю та любов'ю. Він не міг уявити собі, наскільки сильна Лілія насправді. Вона вже не була тією дівчиною, яка приходила до нього з обережністю та сумнівами. Тепер вона була воїном, і це її справжнє призначення.

— Ти відчуваєш це? — запитав він, простягнувши руку, аби доторкнутися до її плеча.

Лілія кивнула. Вона відчувала, як струмки світла та темряви переплітаються, як хвилі магії відображають її внутрішній стан. Це не було простою боротьбою з чудовиськами чи темними істотами. Це було випробування її самого єства. Вона була на межі, але її сила не знала меж.

— Так, я відчуваю, — відповіла вона, подивившись у його очі. — Ми стоїмо на межі перемоги. Але не можемо зупинятися.

Рафаель глибоко вдихнув, а потім взяв її за руку, притягнувши до себе.

— Я з тобою до кінця, — прошепотів він, і ці слова були для неї більш важливі, ніж будь-які закляття чи магія.

Тіні продовжували просочуватися, але тепер вони вже не були такими небезпечними. Вони здавалися примарними, майже непомітними. Їхній вплив на реальний світ слабшав, і це було результатом внутрішньої боротьби Лілії. Її душа сяяла так яскраво, що темрява не могла більше залишатися в її світі.

— Я готова, — сказала вона, зібравши всю свою силу. — Ми можемо повернути світло.

Рафаель не сумнівався в її словах. Вони йшли разом, вперті та незламні, по лісу, де ще кілька годин тому панувала лише темрява. Тепер усе змінилося. Ліси, що колись поглинали усе живе, тепер наповнювались світлом, спокійно розцвітали квітами, а в небі можна було побачити перші промені світанку.

Раптом з'явився новий голос — тихий, але повний сили.

— Це ще не кінець, — пролунало воно в темряві, коли перед ними з’явилась нова фігура.

Лілія і Рафаель відразу зупинилися. Лілія відчула, як її серце знову стискається. Тіні все ще не здалися.

Перед ними стояла темна постать, але її очі світилися теплим золотим світлом. Це була не звичайна тінь, це був хтось значно сильніший.

— Хто ти? — спитала Лілія, готуючись до нової боротьби.

— Я — той, хто призвів вас сюди, — відповіла постать. — Але більше я не перешкоджатиму вашому шляху. Я не можу більше тримати цю темряву.

Постать поступово розтанула в повітрі, залишаючи за собою лише легкий подих вітру. Лілія зрозуміла: це була сама сутність темряви, що колись спробувала поглинути її світ, але тепер визнала свою поразку.

Рафаель не відводив погляду від Лілії.

— Ти перемогла. Ми перемогли.

Лілія подивилася в його очі, і в її серці розцвітла надія. Вони йшли разом, і більше ніщо не могло стояти на їхньому шляху. Світло поступово повернулося. Ліс почав оживати, і навіть небо над ними розцвітало від нових барв.

Лілія відчула, як світло проходить крізь неї, переплітаючись із її магією. Це був момент, коли вона знала: тепер її світ буде таким, як вона його обирає. І, можливо, разом з Рафаелем, вони могли б побудувати цей світ заново.