29

Темрява огорнула ліс, і навіть повітря стало важким від присутності злих сил. Лілія відчула, як з кожним кроком її серце б’ється швидше. Тіні навколо ставали все чіткішими, і їхній холод пронизував кожну клітину її тіла. Але вона була готова. В її серці палахкотіло полум’я, яке не давало їй здатися.

Рафаель стояв поруч, його руки були виведені в позу готовності. Вони не мали часу на сумніви. Тіні перед ними переміщались, мов туман, їхні тіла перепліталися, створюючи незрозумілий, моторошний вигляд. Але Лілія відчувала, що це лише ілюзія. Вони не могли перемогти її, якщо не зламають цілу стіну її страхів.

— Всі ці тіні — лише шматки твоїх кошмарів, — сказала Лілія голосом, сповненим впевненості. — Ти хочеш бачити нас слабкими, але це не так.

Її слова розбивали туман, що огортав ліс, і темні постаті почали відступати на крок. Тіні, що колись здавалися непереможними, тепер тріщали під тиском її сили.

Одна з постатей, що стояла найближче, різко зрушила з місця і, розпускаючи навколо себе чорний вітер, попрямувала до Лілії. Вона мовчки простягнула руку до дівчини, як намагаючись захопити її.

Рафаель був готовий, але Лілія зупинила його рухом руки.

— Я впораюся, — сказала вона спокійно. Її очі блищали, і темні сили, що їх оточували, здавалися все менш загрозливими. Вона відчула потік енергії в собі, якому раніше не надавала значення.

Зібравши усю свою силу, Лілія підняла руку і зосередила погляд на темній постаті. Вона закрила очі, але відчула, як простір навколо неї змінюється. Чорні силуети почали відступати, немов боялися її внутрішнього світла.

Тінь перед нею завмерла. Її червоні очі зустріли погляд Лілії, але не витримали. В один момент вона зникла, розчиняючись у повітрі, залишивши лише тихий вітер, який скидався на шепіт.

Рафаель, злегка схиливши голову, спостерігав за тим, як Лілія впоралася з першою загрозою. Вона була сильнішою, ніж він міг собі уявити. Її сила не була просто магією чи чаклунством. Вона була її сутністю, її духом.

— Ти знову довела, що ти не з цього світу, — сказав він, наближаючись до неї.

Лілія лише посміхнулася, але її серце билося важче. Тіні не здавались, і вона це знала. Вони повернуться.

— Це лише початок, — тихо сказала вона, дивлячись у темряву лісу. — Але ми готові до всього.

І дійсно, навколо них знову почали матеріалізуватися темні постаті. І цього разу вони були ще сильнішими. Тіні вже не обмежувались лише видимими формами. Вони проникали в саму сутність цього світу, поглинаючи його частини. Лілія могла відчувати, як мир навколо починає розчинятися, як немає місця для сонця, для світла. Але вона не могла зупинитися. Вона знала: єдиний спосіб повернути світ до рівноваги — це знищити темряву в самому її серці.

Лілія підняла голову, її магія почала виблискувати, виводячи з себе потоки світла. Вона заповнювала кожен куточок лісу, кожну пору в тінях. В її душі палахкотіло полум’я, і це полум’я не можна було зупинити. Темрява почала відступати, вона тріщала, розлітаючись на мільйони часток, але все ще намагалася повертатись. Лілія відчула в собі невідому потужність. Вона йшла до кінця.

Рафаель стояв поруч і, дивлячись на неї, зрозумів: разом вони могли пройти через будь-яке випробування. Це була не просто боротьба з темрявою, це була боротьба за те, щоб залишитися собою, не піддатися жодному спокусливому погляду тіней.

— Я з тобою, — прошепотів він, і в його словах була рішучість, що зрівнялася з її силою.

Битва не закінчилась, але їхня перемога була близько.