24

Лілія і Рафаель залишили храм, але в серці кожного з них залишалася важка і водночас неймовірно потужна енергія того, що сталося. Відчуття, що вони стояли на межі двох світів, не залишало їх. Вони наближалися до моменту, коли все, що вони знали про своє життя, має змінитися назавжди.

Тіні більше не переслідували Лілію, але її роль у великій боротьбі ще не завершена. Тепер вона знала, що її призначення — не просто бути частиною світу живих. Вона була тими руками, що могли зупинити розрив між двома світами — світом живих і світом мертвих. Це було тягарем, який Лілія повинна була носити з гордістю, але вона не знала, чи готова до того, що їй доведеться зробити.

Рафаель йшов поруч із нею, мовчки, з поглядом, що вказував на його готовність йти з нею до кінця. Його рука завжди була поруч, його присутність ставала все більш важливою в її житті.

— Що ми будемо робити тепер? — запитала Лілія, її голос звучав твердо, але в ньому ще залишалася тінь сумніву. — Що, якщо моє завдання ще не завершене? Що, якщо я повинна повернутись до тіней і все змінити?

Рафаель спинився, обернувся до неї. Він затримав погляд на її очах, в яких вже не було страху, тільки рішучість і суміш почуттів. Він притягнув її до себе, і в цей момент вона відчула його спокій.

— Ліліє, ти вже зробила більше, ніж я міг уявити, — сказав він м’яко. — Ти вже врятувала світ, але цей шлях ще не завершений. Але ми не самі. У нас є один один одного, і ми знайдемо спосіб закрити цей розрив між світами. Тільки разом.

Тіні, які колись опанували Лілією, відступили, але це не означало, що це було кінцем. Замість того, щоб жити під їхнім гнітом, Лілія вирішила шукати шлях, аби остаточно зупинити катастрофу. Але на цей раз вона робила це не в одиночку.

— Ти маєш рацію, — відповіла вона, стискаючи його руку. — Ми повинні знайти спосіб це зупинити. Я не можу просто залишити все на цьому етапі. Тіні ще не переможені, і якщо є хоч найменший шанс запобігти цій катастрофі, я не можу зупинитися.

Вона подивилася на нього з рішучістю, яка спалахнула в її очах, наче внутрішнє світло, що розганяє темряву.

Рафаель кинув погляд на темні небеса, які стали почервонілими від заходу сонця, а потім його погляд повернувся до Лілії.

— Ми будемо разом у цьому, — сказав він, його голос був спокійний, але з непохитною впевненістю. — Я допоможу тобі. Ми пройдемо цей шлях разом, як завжди.

Вони обидва розуміли, що до кінця ще дуже далеко, і навіть коли місяць зійшов на небі, освітлюючи їхній шлях, відчували, що попереду на них чекають нові випробування. Але тепер вони були готові до цього.

Лілія відчула, як в її душі народжувалася нова рішучість. Вона готова була стати мостом між світами, навіть якщо це означало жертвувати собою. У її серці тепер не було місця для сумнівів. Вона знала, що її роль — не просто боротися за своє майбутнє, а й за те, щоб цей світ зберіг свою гармонію.

Відтепер вони мали лише один шлях, і це був шлях до перемоги. І тільки разом, з'єднані силою кохання і віри одне в одного, вони могли зупинити те, що могло поглинути їхній світ.

— Ми готові, — сказала Лілія тихо, але впевнено.

Рафаель посміхнувся і, стискаючи її руку, поглянув на темне небо, де вже сяяли зірки.

— Так, готові. І разом ми переможемо.