23

Пройшли кілька днів, і Лілія з Рафаелем почали розуміти, що їхній союз не просто вивів їх з темряви, а став джерелом сили, яка змінювала навіть самі основи їхнього світу. Вони вирушили в подорож, аби знайти більше істин про те, чому саме Лілія стала об’єктом тіней і чому її пам’ять була стерта.

Одного вечора, коли сонце вже заходило за обрій, а місяць починав свою непомітну подорож по небі, Лілія і Рафаель зупинилися біля старовинного храму, прихованого серед лісу. Від нього віяв вітер, що приносив з собою відлуння давніх часів. Це було місце, де, як стверджували стародавні легенди, зберігалася сила, здатна змінювати навіть час.

— Ми повинні знайти відповідь тут, — сказав Рафаель, коли вони стояли перед входом до храму. Його погляд був настороженим, а Лілія відчула, як серце прискорює свій ритм. Цей храм випромінював неймовірну енергію, і їй ставало важко дихати від напруги.

— Я боюся, що в нас може не вистачити часу, — зізналася Лілія, поглянувши на Рафаеля. — Чи дійсно я готова дізнатися правду? Що, якщо це ще більше нас розділить?

Рафаель обережно взяв її за руку, і його погляд був проникливим, сповненим впевненості та ніжності.

— Ми вже пройшли так багато разом, Ліліє, — сказав він. — І що б не трапилося, ми будемо разом. Можливо, правда допоможе нам краще зрозуміти, хто ми є насправді. І навіть якщо це змінить все, ми будемо разом — ми маємо один одного.

Він потягнув її за собою до храму, і вони разом переступили поріг. Внутрішнє світло від крихітних ламп, що висіли на стінах, майже не освітлювало величезний простір, але Лілія відчувала, як кожен її крок звучить у тиші.

Тут був головний зал, де на стінах висіли старовинні гравюри. Вони зображували битви між світлом і тінями, історії, переплетені з міфами про колишніх божественних створінь, що захищали людство від темних сил.

Рафаель підійшов до одного з кам’яних рельєфів і присвячений поглядом уважно вивчав зображення. Лілія стояла поруч, її серце билося в такт її крокам, відчуваючи, як все це місце починає її захоплювати і поглинати.

— Тут є відповідь, — тихо промовив Рафаель, повертаючись до неї. — Це місце сили, і, можливо, воно дасть тобі всі відповіді. Ми шукаємо причину, чому тіні так прагнули тебе. І якщо я правий, то все починається саме тут.

Лілія відчула, як кожне її слово було важливим, як момент зрозуміння наближався. Вона підняла погляд і побачила серед стародавніх руїн величезний камінь, що сяяв слабким, але зловісним світлом.

— Я відчуваю, що це може бути відповідь, — сказала вона, ступаючи до каменя. — Я готова побачити те, чого не знаю.

Рафаель наблизився до неї, він теж відчував цю силу, що йшла від каменя. Його рука обережно торкнулася її плеча, ніби даючи їй силу для наступного кроку.

Лілія подивилася на цей камінь, і раптом відчула, як її серце починає шалено битися, а очі починають заповнюватися світлом. Вона глибоко вдихнула і приклала руку до каменя.

І тоді сталося те, чого вона не могла передбачити.

Тіні, що довго переслідували її, почали відступати. З кожним її рухом вони танули, немов розчиняючись в повітрі. З її спогадів, що вже давно були стерті, почали повертатися крихітні фрагменти. І ось вона зрозуміла.

— Це все не випадково, — прошепотіла Лілія. — Я не просто обрана. Я була створена для того, щоб зупинити цю тінь. Моя сутність і є тією силою, яка може врятувати цей світ.

Рафаель поглянув на неї з подивом і гордістю.

— Ти завжди була тією силою, Ліліє. Просто ти не знала цього.

І ось вони стояли там, в самому серці храму, і розуміли, що віднині їхній шлях буде не просто боротьбою за виживання, а шляхом, на якому вони повинні разом зробити крок до справжнього майбутнього. Тіні більше не мали влади над ними.