20

Лілія сиділа на краю високого обриву, її погляд спрямований на горизонти, де світанок вже починав розфарбовувати небо в ніжні пастельні кольори. Це був той момент, коли світанок і темрява зливаються, і не можна точно сказати, де одна закінчується, а інша починається. Лілія відчувала, що її душа перебуває в такому ж стані — між двома світами, між вибором, який вона зробила, і тими можливостями, які ще залишалися відкритими перед нею.

Рафаель стояв поруч, його темні очі спостерігали за нею з непохитною увагою, але в них більше не було того страху і болю, які раніше виводили її з рівноваги. Він зрозумів її рішення, хоча це було нелегко. Їхні стосунки стали іншими, зрілими, і Лілія відчувала, як між ними зростає довіра, якої раніше не було.

— Ти не шкодуєш? — запитав Рафаель тихо, здавалося, це питання було не лише до її вибору, а й до всього того, що відбувалося між ними.

Лілія подивилася на нього, її серце наповнювалося теплом. Це був чоловік, з яким вона пережила неймовірні моменти, і він тепер був частиною її нового світу, навіть якщо їхня історія ніколи не буде простою. Вона посміхнулася, хоча її посмішка була сумною.

— Ні, я не шкодую. — Її голос був тихий, але впевнений. — Я не могла залишитися там, де все було для мене темним. Тепер я бачу світло, навіть якщо його не завжди легко знайти. Я хочу жити в світі, де я зможу любити, радіти, бути собою. І навіть якщо це означає втратити щось важливе... Я не хочу втрачати себе.

Рафаель тихо зітхнув і сів поруч, його погляд спрямований вдалину, наче шукаючи щось невидиме. Він розумів її більше, ніж будь-хто інший. Всі його спогади, біль і страждання, зв'язок з тінями — усе це тепер залишалося позаду.

— І ти будеш це мати, Ліліє, — сказав він після паузи, його голос був спокійний, але в ньому відчувалася глибока впевненість. — Можливо, це буде важко, можливо, нам доведеться боротися з новими темними силами, які намагатимуться забрати нас назад, але я буду з тобою. І ми переможемо.

Лілія обернулася до нього і взяла його руку в свою. Вони сиділи мовчки, дивлячись на світанок, і серце Лілії билося спокійно, впевнено. Вона знала, що попереду їх чекає багато випробувань, але тепер вона мала щось справжнє — любов і підтримку, які не дозволять їй заблукати.

— Ми разом, — сказала вона тихо. — І це найважливіше.

Рафаель повернувся до неї, і в його очах промайнув погляд, який Лілія відчувала всім серцем. Це був погляд не просто надії, а й повної готовності подолати будь-які труднощі.

— Разом, — підтвердив він, і вони обидва знали, що цей момент став новим початком для них обох.

Темрява, що колись була їхнім домом, відступила. І тепер вони мали перед собою відкритий шлях — шлях, на якому вони повинні були йти разом, рука в руці, незважаючи на все, що стояло попереду.

Лілія відчула, як все змінюється. Вона не була більше простою дівчиною, яка боялася темряви. Вона була людиною, готовою прийняти свій шлях і побудувати своє майбутнє, попри всі перешкоди. І, хоч її зв'язок з тінями не закінчувався, вона більше не була їхньою частиною.

Вона була живою.

І це було найголовніше.