19

Темрява навколо Лілії все ще тримала своє владарювання, але вона більше не відчувала себе безсильною. Її сили зростали, і хоча її боротьба з тінями не завершилася, вона починала розуміти, що справжня битва відбувалася не лише з ними, а й із самою собою.

Рафаель йшов поряд, і його мовчання вже не лякало її, а стало притулком, до якого вона прагнула. Його присутність була тим, чого їй бракувало, але він був лише частиною цього складного шляху. Лілія відчувала його біль і втому, навіть коли його обличчя залишалося спокійним.

— Ми наближаємося, — сказав він, його голос різко прорізав тишу, і Лілія зрозуміла, що вони підходять до чогось важливого.

Вони дісталися до місця, яке виглядало як стародавній храм, що занурювався в землю. Кам'яні сходи вели вниз, і це було місце, де все починалося, місце, де зберігалася відповідь на багато запитань, які досі залишалися без відповіді. І Лілія знала, що їй доведеться зробити вибір. Це був момент, коли світ тіней і світ живих стикалися.

— Ти повинна вирішити, Ліліє, — сказав Рафаель, зупиняючись перед входом. — Ти можеш залишитися з нами в тіні, а я зможу бути з тобою назавжди. Тут ти будеш мати все: силу, спокій, і навіть більше, ніж просто життя. Але це буде ціна, яку доведеться заплатити. Відречення від світу живих.

Лілія не одразу відповіла. Її серце билося швидше, і її думки металися між двома світами. Вона вже була знайома з тінями, з їхнім темним, захоплюючим світом, але кожен раз, коли вона дивилася в очі Рафаеля, вона відчувала, що хоче більше. Вона хотіла відчути сонце на своїй шкірі, чути сміх людей, відчувати повітря, що не було пронизано холодом тіней.

— А якщо я виберу інший шлях? — запитала вона, її голос був ледь чутним. — Що буде, якщо я залишуся в світі живих?

Рафаель подивився на неї з болем у очах.

— Ти втратиш багато, Ліліє. Ти втратиш мене. Ти не зможеш повернутися до тіней, і ми більше не будемо разом. Але ти збережеш свою свободу, свій світ, свої людей.

Лілія в задумі поглянула на темну яму, що відкривалася перед нею. Вона вже знала, що її життя було непередбачуваним, і кожен вибір приносив нові наслідки. Вибір між світами був одним із найбільших, які вона мала зробити. І, хоча її серце розривалося між ними, вона відчувала, що не може втратити себе.

— Я не можу залишити все позаду, — сказала вона нарешті, її голос став рішучим. — Я не можу забути, хто я є. Я не можу обирати темряву, якщо це означає, що я втрачу свою сутність.

Рафаель важко зітхнув, але в його очах відбився біль і, водночас, розуміння. Він простягнув руку до її плеча, і Лілія відчула його тепло, яке було сильнішим за будь-які тіні.

— Ти зробила свій вибір, — сказав він тихо. — І хоч я не можу змінити твоє рішення, я буду з тобою до кінця.

Лілія знала, що її шлях тільки починається. Вона була готова до боротьби. Але, навіть прийнявши цей важкий вибір, вона не могла не відчувати, як глибоко її душа тягнеться до того світу, який вона залишала позаду. Це було неминуче.

Тіні не відпускали, і вони знали, що вона вирішила не бути частиною їхнього світу. І навіть якщо вона не повернеться до нього, вони чекатимуть, поки не знайдеться інший момент, щоб знову зажити. Але Лілія більше не боялася. Тепер, з Рафелем поруч, вона знала, що в її серці буде місце для обох світів.

Вони пішли разом, крокуючи в нове майбутнє, де не було місця для темряви. І хоч було важко, Лілія відчувала, що, зробивши цей вибір, вона наближалася до того, щоб знайти свій справжній дім.