16

Лілія прокинулася від дивного відчуття, яке переповнювало її душу. Сонце тільки-но зійшло, але вона вже була на ногах, ніби внутрішній імпульс не давав їй спокою. Сьогодні щось повинно було змінитися. Вона відчула це — у повітрі тривожне передчуття, яке намагалося знайти своє місце в її реальності.

Рафаель залишився поруч — він був її опорою, але також і загадкою. Її погляд, як завжди, шукав його в кімнаті, хоча він не був тут фізично. Вони тільки що зробили важливий крок у їхніх стосунках, але світ тіней не відпускав Лілію. Тінь Рафаеля все ще залишалася її невидимим супутником, і відчуття цієї присутності було водночас важким і надаючим сили.

Вийшовши з кімнати, Лілія потрапила до старої зали, де проходили їхні зустрічі з Рафаелем. Довгі лінії коридорів з м’яким світлом, яке відбивалося від темних стін, створювали атмосферу таємничості. Вона знала, що тут є багато секретів — і не всі з них Лілія була готова розкрити. Проте відчуття того, що щоразу, коли вона ступала на цей шлях, вона наближалася до свого справжнього «я», не покидало її.

Рафаель, як завжди, був поруч — але він не виглядав так, як зазвичай. Його погляд був більш темним, а сама його аура була тривожною.

— Що сталося? — запитала Лілія, підходячи ближче.

Рафаель подивився на неї, і його очі знову стали більш м’якими, але в них була й тривога. Його голос був тихим, майже шепотом.

— Щось змінилося в тінях, — відповів він. — І це не просто зміна. Я відчуваю, що вони починають реагувати. Вони прагнуть твоєї сили, Лілія.

Лілія відчула, як її серце прискорилося. Вона вже давно усвідомила, що тіні її не залишають, але те, що Рафаель тільки-но сказав, змусило її задуматися. Це більше не були просто видіння з її снів чи спалахи темної сили. Це було щось суттєве. Щось, що намагалося проникнути в її реальність і змінити її назавжди.

— Ти говориш про те, що мені доведеться вступити в битву? — Лілія обережно вимовила ці слова, відчуваючи, як кожна буква видається важкою.

Рафаель кивнув, але його погляд став більш розмірковуючим.

— Це не буде битва з ворогом у звичному розумінні цього слова. Це битва з тобою самою. Тіні прагнуть твоєї сили, але це не означає, що тобі треба її віддати. Ти повинна зрозуміти: сила не означає тільки контроль. Це також і вибір.

Лілія заплющила очі, поглинаючи його слова. Вона відчувала, що цей момент є переломним. Всі ці дні вона боролася з тінями всередині себе, намагаючись зрозуміти свою природу. І ось тепер вона стояла на межі, готова зробити свій вибір. Тіні були її невидимими супутниками, але чи готова вона стати ними? Чи готова вона зрозуміти свою справжню природу і впустити їх у своє серце?

— Я готова, — сказала Лілія з рішучістю в голосі. — Якщо це мій шлях, я піду ним. Я зрозуміла, що не можна втекти від того, ким ти є.

Рафаель дивився на неї з повагою та захопленням. Він зробив крок уперед і, притягнувши її до себе, сказав:

— Я буду з тобою. У тебе є моя підтримка, але також є й ти сама. І це більше, ніж усе інше.

Лілія відчула теплоту його слів, і хоча страх все ще був усередині неї, тепер вона знала: її вибір був правильним. Вона повинна була впустити темряву, прийняти силу і зрозуміти, що не всі її вороги — це ті, хто стоять проти неї. Вона була частиною цієї сили, і якщо вона хоче залишити слід у цьому світі, їй доведеться це прийняти.

Відчувши, як нові сили наповнюють її, Лілія зробила перший крок у невідоме, руку Рафаеля міцно тримаючи у своїй. Вони обидва знали, що попереду буде ще багато труднощів, але вони готові були пройти цей шлях разом.

І хоча її серце все ще билося злегка стривожено, вона відчувала, що тепер у неї є сила, щоб змінити не тільки себе, а й усе, що оточує її. Тіні більше не мали влади над її життям. Вона була готова боротися за те, щоб зберегти свою людяність, навіть якщо це означало прийняти тінь у своєму серці.