15

Глава 15: Перехрестя двох світів

Лілія стояла перед дзеркалом, намагаючись побачити себе в іншому світлі. Відображення відбивало її звичний вигляд — чорні розпущені волосся, злегка посмутнілі очі, але всередині відчуття було іншим. Як і той факт, що її вибір був уже наближеним, навіть якщо вона не була готова прийняти це.

Тіні всередині не давали їй спокою. Вони були з нею всюди, і хоча Лілія намагалася їх контролювати, їхня сила ставала все більш відчутною. Сьогодні вона відчула це як ніколи раніше: тіні більше не були просто частиною її снів. Вони почали впливати на її реальність.

В її свідомості чітко звучав голос Рафаеля:

— Не бігай від себе. Ти не зможеш втекти від того, ким ти є.

Ці слова резонували в її душі, але водночас, чим більше вона про них думала, тим важче було зробити крок уперед. Чи мала вона віддати себе тіням, щоб знайти справжню силу, чи залишитися в світі, який вона знала, і намагатися зберегти свою людяність?

Згадка про Рафаеля тільки ускладнювала її роздуми. Він був частиною цього світу тіней, і хоча її серце тягнулося до нього, Лілія не могла зрозуміти, чи була вона готова до цієї зміненої реальності. Він був живим, але його сутність була складною, туманною. Він був її ключем до цього світу, але водночас її втікачем, який зникав щоразу, коли вона намагалася його зрозуміти.

Відчайдушно, Лілія зробила крок до вікна, відкриваючи його, щоб впустити свіже повітря. Вітри принесли із собою запахи ночі — солодкі, темні, як сама тінь. Вона вдихнула глибоко, відчуваючи, як її серце б'ється швидше. Здавалося, що сама ніч заохочувала її діяти. Всі ці сили всередині не могли залишитися непоміченими.

Тим часом у коридорі двері злегка скрипнули, і Лілія відчула, як хтось наближається. Це був Рафаель. Його присутність була, як завжди, важкою і водночас магічною. Лілія не оберталася, але відчувала кожен його крок, кожен подих.

— Ти тут, — сказав він тихо, наближаючись до неї.

Лілія повернулася до нього, і в її очах загорілася слабка іскорка, як обіцянка того, що вона готова почути те, чого так довго уникала.

— Я… — почала вона, але її голос зірвався. — Я не знаю, чи можу я зробити це, Рафаеле. Я не знаю, чи готова я стати такою, якою ти хочеш мене бачити. Я боюся.

Рафаель наблизився, не порушуючи простір, але так, щоб Лілія відчула кожен його рух. Його погляд став м'якшим, коли він промовив:

— Ти не повинна робити це через мене. Я не хочу, щоб ти змінилася заради мене. Я просто хочу, щоб ти прийняла те, ким ти є. Всі ці сили, всі ці тіні — вони частина тебе. І якщо ти зможеш їх прийняти, то не буде жодного страху. Тільки сила.

Лілія закрила очі, вслухаючись у його слова. Вона відчувала, як його енергія огортає її, надаючи їй сил. Вона хотіла бути сильною, але водночас їй здавалося, що це може коштувати їй чогось важливого — її власного «я».

— Що, якщо я не зможу впоратися з цим? Що, якщо я змінюсь занадто сильно і втрачу себе?

Рафаель підійшов ближче, тепер їхні руки ледве не торкалися, і Лілія відчула тепло, яке несло за собою. Він дивився на неї, і в його очах була не просто любов, а розуміння її страхів.

— Я не дозволю тобі втратити себе, Лілія. І я буду з тобою, поки ти не знайдеш своє місце у цьому світі. Ми не можемо змінити те, що є, але ми можемо разом пройти цей шлях.

Вона почувала його силу в кожному слові, але ще більше вона відчувала зв'язок між ними. Це було більше, ніж просто привабливість чи бажання. Це була необхідність, яка перепліталася з її власною сутністю. Вона не могла зупинити те, що почалося. І тепер залишалося тільки зробити вибір.

— Добре, — відповіла Лілія, і в її голосі був відтінок рішучості. — Я готова. Якщо це мій шлях, я готова пройти його.

Рафаель усміхнувся, і в його погляді з'явилося те, що Лілія ніколи не бачила — справжня надія. Він простягнув руку, і цього разу вона не вагаючись взяла його.

— Тоді йди зі мною. Ти більше не будеш однією з тіней. Ти станеш силою.

Лілія відчула, як енергія почала пульсувати всередині її тіла. Вона знала, що цей момент змінив усе. Вона стала частиною чогось більшого, але це не лякало її. Це звільняло.

Разом вони зробили крок уперед, і тіні, що оточували їх, більше не були їхніми ворогами. Вони стали їхньою силою.