14

Глава 14: Між тінями і світлом

Лілія стояла на місці, її погляд був спрямований на Рафаеля, але в її думках було пусто. Його слова, його присутність, усе це створювало відчуття, наче реальність вже не була такою, якою вона здавалася.

— Я не розумію, — нарешті промовила вона, голос ледь чутно звучав у нічному повітрі. — Що ти хочеш сказати? Чому ти виглядаєш так, як… як це? Я навіть не можу тебе впізнати.

Рафаель не відповів відразу. Його очі були темними, але в них горів спалах червоного світла, і навіть це не могло приховати того болю, який вона відчувала в його погляді. Він був, наче частина цієї темряви, і все, що він говорив, лише ще більше збивало Лілію з пантелику.

— Це не ти мене не впізнаєш, Лілія. Це я став іншим, — нарешті сказав він. — Моя сутність змінилася, коли я потрапив сюди. Я більше не такий, як був. Але я залишаюсь тим, хто поважає твій вибір. Ти — це те, що я буду любити завжди, навіть якщо твої сили прокинуться.

Лілія втупила погляд у землю. Вона не могла зрозуміти, чи хоче вона прийняти ці зміни. Всі її відчуття плутались, як ланцюги тіней, що огортали її душу. Вона відчувала це не тільки з Рафаелем, але і всередині себе. Тіні всередині починали рухатись, і її серце билося швидше, коли вона згадала, що може побачити більше, ніж раніше.

— Ти хочеш, щоб я стала таким, як ти? — запитала вона. Її голос звучав трохи гірко. Вона не хотіла зізнаватися, але їй було боляче від думки, що може втратити себе.

Рафаель підійшов ближче, хоча вона відчувала, як важко йому це дається. Його погляд залишався сумним, але він був справжнім.

— Ти не повинна ставати таким, як я, Лілія. Я не прошу тебе цього, — він зробив паузу, наче обдумував кожне слово. — Ти маєш бути собою, навіть якщо це означає йти шляхом, якого боїшся. Я не змушую тебе вибирати темряву. Я лише прошу тебе не боятися себе.

Тіні навколо Лілії стали густішими, але вона вже більше не відчувала страху. Вона відчула дивну силу всередині, як енергія, що може змінити все. Вона стояла на межі, і те, що Рафаель сказав, допомогло їй побачити, що цей шлях не зупинить її. Вона могла вибрати, чи залишитися в світі тіней, чи повернутися в світ, який знала.

Але перед тим, як зробити остаточний крок, вона запитала:

— Ти хочеш, щоб я залишилася? Якби ти міг вибрати, що ти б сказав?

Рафаель підняв голову, і його очі зустріли її погляд. Тепер їхнє спілкування стало ще глибшим, і те, що він відповів, було простим і відвертим.

— Я хочу, щоб ти була щаслива. Якщо це означає бути зі мною, якщо це означає залишитися в тінях, я буду з тобою. Але я не можу змусити тебе обирати так, як хочу я. Ти повинна вибрати сама.

Лілія зрозуміла, що в цих словах була і відповідь, і запитання одночасно. Її серце боролося з її думками, її душа тягнулася до нього, але вона знала, що вибір — це її шлях, і ніщо не може змусити її прийняти рішення, яке вона не готова зробити.

— Я… не знаю, — сказала вона, голос слабнув. — Я боюся.

Рафаель простягнув до неї руку, але зупинився на кілька сантиметрів від неї. Він не хотів змушувати її до жодного кроку, він лише був готовий підтримати, якщо вона вибере шлях до нього.

— Боятися нормально, — промовив він. — Ти не одна в цьому. Якщо ти будеш готова, я буду з тобою. У будь-якому світі.

Лілія дивилася на його руку, що так близько до неї, і відчула, як її серце відновлюється. Це був момент, коли вона розуміла, що саме її рішення визначить, ким вона стане. І хоча її душа була розірвана між світлом і тінями, вона знала одне: з Рафаелем, чи без нього, її життя не буде таким, як раніше.