13

Глава 13: Сліди в темряві

Лілія не могла перестати думати про слова Рафаеля. Вибір між світами — це не просто фраза, це була її доля. І хоча вона не була готова залишити все заради того, щоб стати частиною тіней, вона розуміла, що це не просто питання бажань. Це була боротьба з самим собою, з її сутністю.

В той вечір Лілія вирушила на прогулянку, щоб позбутися роздумів, хоча й відчувала, що навіть на відкритому повітрі тіні, які оточували її, ставали більш чуттєвими. Вона вже не могла заперечувати їхнє присутність. Вони не просто спостерігали з далекої темряви, вони були всередині неї, пробуджуючи її сили.

Вона пройшла по місту, але все здавалося якимось чужим. Вулиці були ті ж, але наче накриті неясною пеленою. Всі люди здавалися такими ж, але в їхніх обличчях відображалася якась порожнеча, їхні погляди не трималися на ній, і вона відчувала, що все, що їй залишалося — це знайти відповідь для себе.

Несподівано її погляд зупинився на темному провулку, який ніколи не привертав її увагу. Наче щось невидиме, таємне, манило її туди.

Лілія повільно наблизилася до цього місця, і чим ближче вона підходила, тим сильніше відчувала, як тіні живуть у цьому просторі. І хоча це місце виглядало порожнім і безлюдним, її інтуїція підказувала, що тут приховане щось більше.

Раптом, із темряви виникло щось незрозуміле — як силует, що танцював у світлі вуличного ліхтаря, так швидко, як вітер, що носить листя. Лілія затамувала подих і спробувала впізнати цю постать. І тоді вона побачила його — Рафаеля. Але щось було інше. Його очі горіли червоним світлом, а його присутність стала надзвичайно важкою, немов кожен його крок залишав тріщини в реальності.

— Ти не повинна бути тут, — сказав він, голос його звучав далеким, розриваним. Він не підійшов ближче, лише залишався у тіні, на відстані.

— Рафаель, що відбувається? Що це за місце? — запитала Лілія, хоча сама відчувала, що його голос вже не був тим, що вона пам'ятала. Він не був її Рафаелем. Він був... іншим.

— Це місце, де межа між світами слабшає, — відповів він, його голос був ледь чутний. — Тут ти зможеш побачити, як все насправді. Це не просто межа між світом живих і мертвих, Лілія. Це місце, де твої сили пробуджуються повністю.

Лілія зробила крок назад. Її серце билося швидше. Вона не була готова до цього. Її інтуїція підказувала, що це момент, коли вона повинна вибрати — залишитися і стати частиною цього світу, чи відступити і забути.

Рафаель вийшов із тіні, і тепер Лілія могла побачити його обличчя, але це був не той Рафаель, якого вона знала. Його обличчя було схоже на камінь, і його очі горіли червоним полум'ям.

— Ти повинна прийняти свої сили, Лілія, — сказав він. — Тільки так ти зможеш зупинити катастрофу, що насувається. Тіні все ближче, і вони вже не чекають.

Лілія не могла повірити в те, що чула. Це був її Рафаель, але в той же час він був чужим, таким, що не належав до цього світу. Її серце рвалося на частини.

— Я не знаю, що робити, Рафаель, — прошепотіла вона. — Я не готова.

В його погляді з’явилася тінь сумніву, і він повільно наблизився до неї.

— Ти повинна бути готовою, Лілія. Це твоя боротьба. Але якщо ти вибереш залишити все, ти будеш змушена покинути цей світ. І я не зможу більше бути з тобою. Якщо ти вибереш тіні, ти станеш частиною них.

Лілія відчула, як її серце стискається від болю. Вона не могла вирішити, де її місце. І чи є взагалі правильний вибір у цій ситуації?

— Ти не самотня у своєму виборі, — додав Рафаель, помітивши її вагання. — Ти завжди можеш повернутися, Лілія. Я буду з тобою, куди б ти не пішла.

Але ці слова не могли розвіяти туман, що закривав її розум. Вона була на межі, і вже не могла бути впевненою в тому, що відбувається. Вибір між світами здавався неймовірно важким, і Лілія знала, що цей момент змінить усе.