11

Глава 11: Темна безодня

Наступного дня Лілія почувалася іншою. Вона більше не була просто дівчиною, яка шукає відповіді. Вона була частиною чогось більшого. Тіні навколо неї стали відчутними, вони реагували на її настрій, на кожен її рух, кожну думку. Це було дивно і водночас природно. Як ніби вона завжди мала цю силу, тільки зараз її виявила.

Рафаель помітив зміни в Лілії відразу. Вона стала більш впевненою, її рухи були чіткішими, а погляд — глибшим. Але в ньому досі залишалася певна недовіра, невідомість. Він знав, що вона поки не повністю розуміє, що відбувається, але кожен її крок, кожне її слово говорили, що вона на правильному шляху.

— Як це відчувається? — запитав він, спостерігаючи, як Лілія йшла через ліс, її тінь плавно слідувала за нею.

Вона зупинилася і повернулася до нього. Її очі були пронизливими, але в них було щось інше — не страх, а рішучість.

— Я не можу описати це словами. Це... як невидима нитка, що зв'язує мене з усім, що є навколо. І в той же час я відчуваю себе однією з цієї темряви. Моя тінь... вона не просто відображення мене. Вона — частина мене.

Рафаель кивнув. Він знав, що її шлях буде важким. Це було лише початком, але він бачив, що вона вже готова.

— Це не все, — сказав він, поки вони рухалися далі, — Тіні мають іншу сторону. Вони не лише твої союзники, вони можуть бути і твоїми ворогами. Якщо ти зійдеш з правильного шляху, вони стануть темною безоднею, яка поглине тебе.

Лілія підняла погляд, трохи здивована його словами.

— Як це? — запитала вона. — Я думала, що тіні — це просто мій дар.

Рафаель зупинився і подивився на неї, його обличчя стало серйозним, навіть загрозливим.

— Тіні — це не просто дар. Вони старі, як самі світи. І вони не прощають. Якщо ти почнеш використовувати їх для власних цілей, без розуміння їхньої природи, вони зламають тебе. Вони можуть стати твоїм найбільшим ворогом.

Лілія відчула, як холодний піт накочується на її шкіру. Вона подумала про свою силу, про те, як тіні стали її частиною. Але чи можна було ними керувати? І чи не стане вона однією з тих, кого вони поглинуть?

— Ти повинна навчитися контролювати їх, — продовжив Рафаель, бачачи її тривогу. — Кожен твій крок має бути зваженим. Ти не просто користуєшся ними. Ти повинна бути їхньою частиною, їхньою природою. Лише тоді вони служитимуть тобі.

Лілія опустила погляд, обмірковуючи його слова. У її голові виникали образи: темні, хаотичні тіні, що зливаються в одне ціле. Вони не були лише темрявою. Вони мали свою волю, свої бажання. І якщо вона не буде обережною, вони могли б стати не її помічниками, а її тюрмою.

— Я не знаю, чи зможу я це зробити, — зізналася вона тихо.

Рафаель підійшов до неї і, не кажучи нічого, поклав руку на її плече. Його дотик був теплим, але в його очах була та сама тінь, яка нагадувала про небезпеку.

— Ми пройдемо через це разом, — сказав він. — Я допоможу тобі. Але ти повинна бути готова до того, що це не буде легко.

Лілія кивнула, відчуваючи підтримку, яку давала йому його присутність. Вона вже не була одна, і це було найважливіше. Але в її серці залишалося питання — чи вистачить їй сили не зламатися під вагою тіней?

Тим часом ліс навколо них став темнішим. І хоча ніч ще не настала, повітря було насичене передчуттям. Лілія відчула, як її серце забилося швидше. Вона знала, що це був лише початок. І вона ще не уявляла, яка темна безодня чекала на неї попереду.