1

Глава 1: Темний сон

Лілія прокинулась від важкого подиху, відчуваючи, як серце б'ється швидше, а в грудях щось стискається. Вона оглянулася в темряві своєї кімнати — усе було на місці, звичне й знайоме. Проте відчуття тривоги не відпускало. Це був вже не перший сон, який сплутав реальність і уяву, і щоразу після нього Лілія почувалася так, наче щось важливе зникало, а на її місці залишалася порожнеча.

Вона схопила з комода годинник, поглянула на час — п’ята ранку. Занадто рано для того, щоб вставати, але нічого не заважало знову зануритися у сон, навіть якщо наступний був таким же безрадісним.

Відкрила вікно й вдихнула свіже ранкове повітря, але це не принесло полегшення. Знову, як і кожного разу, після того сну, вона відчувала, як її розум ніяк не міг захопити ту пелену спогадів, що була десь за межею свідомості, невловима й туманна.

Вона бачила один і той самий сон: величезний, темний ліс, в якому шурхотіли не лише дерева, а й невідомі істоти. Час від часу їй здавалось, що хтось стежить за нею в цьому лісі, але вона не могла побачити того, хто це був. Лише відчувала — вони були поруч. Небезпечно близько.

Сон знову проклав свій шлях у її свідомості — вона біжить, але не може зупинити цей незвіданий страх. І ось тоді, в глибині лісу, з'являється він. Людина? Ні, він виглядав інакше, дивно знайомий і незвичайно страшний одночасно. Його темні очі дивляться просто на неї, і Лілія відчуває, як усе її єство холоднішає від цього погляду. Але перед тим, як його погляд заволодіває нею повністю, вона прокидається.

Її серце досі билося в унісон із ритмом сновидіння. Лілія намагалась повернутися до звичного життя, витираючи піт з чола, але не могла відмовитись від того, що відчувала. Ті моменти, коли сон здавався настільки реальним, що вона не могла розрізнити, де закінчується реальність і починається вигадка.

— Що це за прокляття? — прошепотіла Лілія, знову забираючи годинник до рук. Лише зараз вона зрозуміла, що він не залишав їй спокою вже кілька місяців. Всі ці нічні блукання у темряві, всі ці тіні. Ніби щось дуже важливе було втрачено, а вона не могла цього повернути.

Несподівано в її кімнату заглянуло слабке світло , що м'яко заповнило кімнату. Лілія витерла сльози, які вже встигли з’явитись у її очах. Її серце поступово заспокоювалося. Вона жила в світі, який здавався безпечним і спокійним. Але щоночі цей сон не давав їй спокою, все глибше занурюючи в темну безодню, де ховалися не тільки страхи, а й загадки її минулого.

Лілія підвелася з ліжка, знову поглянула на темне небо, намагаючись віднайти хоча б якусь відповідь на своє питання, але все залишалося без змін. Вона не знала, що це за сон, але була впевнена в одному: він був пов’язаний з її минулим. І чим більше вона намагалася забути, тим сильніше це тягнуло її назад.

Відчуття того, що цей сон — не просто сновидіння, а щось більше, чіпляло її серце. І вона розуміла, що відповіді на всі ці питання чекають десь поза межами її звичного світу. І, ймовірно, перший крок до розгадки був дуже близько — десь поруч із її власною долею.