Там, де ховали життя

Пролог

Ольга виносила з комори старе глиняне горнятко, у якому мали залишки свинячого жиру, сховані

від зайвих очей. Сонце сідало за хмари, заливаючи обійстя міддю. Повітря було тихе, затерте, як

дихання перед бурею.

— Олько… — почулось позаду.

Вона здригнулась, притисла горнятко до грудей і обернулась. Трохим. Стояв з руками в кишенях,

дивився спідлоба.

— Ти чого?.. — голос її був спокійний, але твердо-насторожений.

— Я тільки слівце… — він наблизився. — Та чого ти, як колюча? Я ж не вовк. Може, вже й не

вернеться твій солдат. А ти тут… одна.

— Я не одна. І не твоя справа, хто вернеться.

Вона рушила повз нього. Він ухопив її за лікоть — не грубо, але так, що в очах у неї блиснула

вогниста рішучість.

— Пусти, Трохиме. Бо не ти перший зостанешся без руки в цій родині.

Його лице здригнулося. Очі — з чорного стали ще чорнішими.

— Ти думаєш, ти краща? Ти в Литовок — приймиха. Ти — ніхто.

— А ти — зрадник ще до того, як зрадив. Бо душа твоя вже не твоя.

Вона рвучко пішла геть. А він стояв. І дивився їй услід так, як дивляться перед тим, як запалити суху скирту.

Подобається

#53 в Історичний роман
#264 в Детектив/Трилер
#136 в Детектив

Відредаговано: 23.05.2025