Розділ 33

Знову ця темрява. Невже після смерті всюди лише темрява? 
- Ні. Але ти дізнаєшся, що там трішки згодом. - темрява розвіялась, являючи передімною Деміурга.
- Вітаю богине. - привіталась я.
- Привіт. - вона усміхнулась. - Чи сподобалося тобі твоє людське життя? - запитала вона, пильно вдивляючись в моє обличчя.
- Так. Я дуже вдячна, за твій щедрий подарунок. - я склонила голову.
- Що ж чудово. Я задоволена твоєю відповіддю. І на останок хочу зробити тобі ще один подарунок — зараз декого покажу. У Ельси якраз розпочались пологи.

Перед моїм обличчям виникла сфера, в якій спочатку було видно лише мене, але років на сорок п'ять молодшу. Мені здалося це дивним, але я вирішила пізніше запитати про це у богині. Зараз моя увага була прикута до зовсім іншого. Сфера засяяла і я побачила, як моя подруга страждає від переймів.

- Вона народить наступного чорного дракона! Це дивовижна мить чи не так!? - заплескала в долоні Деміург, відволікаючи мене від споглядання.

До мене лиш через декілька секунд дійшов сенс сказаного.
- Чому Ельса? Не зрозуміла. Наступник може бути лише в чорного дракона, наскільки мені відомо. - я повернула голову в бік богині, чекаючи пояснень.
- Все вірно, ти маєш рацію. - підтвердила вона.
- Тоді чому?
- А звідки Аарону взяти наступника, якщо в нього не має пари? - сказала Деміург і пильно поглянула на мене.
- Чому? Ти не вибрала для нього пару? - запитала я.
- Вибрала. Але дівчина відмовилась і захотіла прожити своє людське життя. - сказала вона і розвела руками.

Я одразу зрозуміла про кого йшла мова.
Картинка в кулі змінилась, і я побачила Аарона, який стояв на колінах біля якоїсь могили і плакав. 
- Знаєш, а я вражена, як він стійко прийняв мої умови і заради щастя кожного з вас, приніс себе в жертву. Але не переймайся, скоро він буде вільний, адже від сьогодні розпочнеться зворотній відлік його страждань. - радісно промовила богиня.
- Чому ти так жорстко з ним вчинила? - зло запитала я.
- Я? Ні. Він сам винен. Я знайшла для нього ідеальну пару і навіть дала йому можливість закохатись в неї без магії і істинності, але як бачиш сталось трохи не так, як повинно було бути. Він то закохався, але уже після того, як пара від нього втекла. Так, що вибір у мене був невеликий. Щоб мій світ знову не поринув у хаос, я передала право народження спадкоємця Реймонду. - сказала богиня.
А я...я слухала її і не могла відвести погляд від дракона, який ліг поруч з могилою і гірко плакав.
Зненацька він різько сів і витер сльози, провів рукою по могилі, немов погладивши її. Потім підвівся, випустив крила і набравши висоту, повністю перекинувся. 
- Починається. Він повинен бути присутнім, щоб влити свою магію в дитятко. Ох, уже не можу дочекатись! - вона затихла дивлячись на сферу, а я слухала рев дракона, в якому відчувався лише біль.

- Будемо додивлятись до кінця, чи краще провести тебе в інший світ? - запитала богиня.
- Благаю, дозволь йому бути щасливим... - тихим шепітом попросила я.
- Щось забагато ти мене просиш. Не здається? І так пішла тобі на зустріч минулого разу. - фиркнула вона.
- Можеш знищити мою душу, щоб не я перероджувалась, але прошу дозволь йому прожити щасливе життя. Будь-ласка. - я відвела погляд від сфери, не в силах більше бачити і чути його страждання.
- Що? Прийшло розуміння, як егоїстично ти вчинила і тепер тебе щемить жалість? - саркастично запитала богиня.
Я кивнула.
- Я не можу цього зробити. - її тон став серйозним.
- Чому!? Ти ж богиня! - запитала я очевидне.
- Так. Але я не можу змусити тебе, бути його парою. Одного разу я вже так зробила — і результат відомий нам обом. - вона поглянула на мене з докором, а потім перевела погляд на сферу, в якій, вдалині уже виднілись поселення людей.
Отже, вона знову дає мені право вибору…
Я прожила чудове життя, пізнала кохання і втрату. В моїх думках, те що я збиралась зробити — було зрадою пам’яті мого покійного чоловіка, але якщо бути чесною — того, хто зараз летів зустрічати початок своєї близької смерті, я теж зрадила — навіть не даючи йому хоч малесенького шансу.

Але чи правильно так чинити? Добровільно погодитись бути з ним через те, що відчуваєш провину. Ні, це якось ненормально. Але ж він теж пожертвував своїм щастям, заради всіх, хоч і міг попросити богиню, дати йому шанс. Чому я не можу вчинити так само? Можливо, з часом я пізнаю його краще і зможу покохати? Думаю, я вчиню правильно, але чи захоче він, навіть просто поглянути на мене, після усього? Безліч питань крутилося в думках.
- Поверни мене…будь-ласка… - тихо попросила я не насмілюючись поглянути їй в обличчя. 
- Добре подумала? - запитала богиня.

Я кивнула.

- Гаразд. Я дам тобі п'ятдесят років, і якщо за цей час ви не знайдете "спільну мову", я заберу тебе назад. - вона дочекалась мого кивка. - Будь щасливою, моя вперта дівчинка. - богиня усміхнулась і обійняла мене.
Я міцно примружила очі, приготувавшись до не надто приємного повернення, але нічого такого не відбулось.

***

Я відкрила очі в якомусь кабінеті.
Тілом пройшов табун мурах, і тільки тоді я зрозуміла, що повністю гола. 
От підступна богиня! 
Не встигла я навіть знайти якийсь клаптик одягу, як через вікно увірвався власник кабінету, тому я швидко сіла на диван і закрилась руками. Він пройшов до столу і взяв свій піджак, який висів на стільці, і тільки потім підвів свій погляд на мене.
Його очі розширились від здивування, а дихання перехопило, але він відвів погляд і нічого не сказав, просто похитав головою, ніби відганяючи щось. Потім накинув піджак, різьким рухом поправив своє розкуйовджене волосся і пройшов повз мене.
Його рука уже доторкнулась до ручки дверей і тільки тоді я відмерла.
- Вибач, ти б не міг дати мені якийсь одяг? А то богиня вирішила трохи покепкувати з мене. - з ніяковілістю в голосі попросила я. Мої щоки горіли і здавалось, що я зараз провалюсь крізь цей диванчик і всі поверхи замку, прямо під землю. 
Дракон зупинився і його рука, на ручці дверей затремтіла.
- Я не витримаю, якщо мої видіння будуть щей розмовляти зі мною Деміургу. Я вже сповна зрозумів всі свої помилки. Так що будь-ласка зроби мені хоч одну милість…інакше я зійду з розуму і не зможу навчати спадкоємця. - сказав він таким тоном — ніби молився, при цьому впершись лобом в двері.
- Я не видіння Аароне. - сказала я розглядаючи дракона зі спини.
- Валері, ти насправді тут? - не повертаючись запитав він.
В його голосі звучав сумнів.
- Так.
- Ти не плід моєї уяви? - уточнив він.
- Ні. Дай мені будь ласка свій піджак. Мені трохи некомфортно сидіти голяка перед тобою. - знову попросила я.
Його руки почали трястись знімаючи піджак, і він все шепотів "Прийди в себе, вона не справжня...". Не повертаючись, Аарон кинув в мій бік бажану одежину.
Я швидко встала, підхопила піджак і з радістю накинула його на себе.
Весь цей час дракон стояв непорушно і схоже принюхувався.
- Вибач. Зараз мені не до галюцинацій. Потрібно бігти, ось ось народиться чорний дракон, і я йому потрібен. - засмученим голосом сказав він і відкрив двері.
- Не народиться. - ледь встигла сказати я і почула крик Реймонда з коридору.
- Аароне це дівчинка! 
Дракон завмер, так і тримаючись за ручку дверей і понуро опустив голову. "Плюс п’ятдесят..." - сказав він тихо і закрив перед Реймондом двері. Той постукав декілька разів і запитав чи все гаразд, але Аарон не відповідав.
- Аароне... - почала я.
- Годі! - ледь не крикнув він - Благаю, досить мене мучити! 
Його слова чомусь боляче різанули по серцю. Я підбігла і взяла його за руку.
- Я справжня Аароне.