Розділ 32

Аарон Росс 
- Ельса вагітна! - з радісним викриком Рей не зайшов, а залетів до мого кабінету.
На його обличчі, розтягнулась усмішка. Він ледве не стрибав до стелі.
- Я вітаю тебе брате! - я обійняв Рея.
Мої слова були щирими, я справді був радий цій чудовий новині, адже тепер мені залишилось страждати всього років двісті. Це звісно ж при умові, якщо у Ельси першим народиться чорний дракон. Сподіваюсь, що богиня буде милостива і не додасть до мого терміну ще півстоліття.
Я нікому не розповів про нашу розмову з Деміургом, лише ту частину про те, що наступник обов'язково буде.
Рей мабуть мене зненавидить, якщо я і зараз промовчу про це. Він звісно і сам все зрозуміє після народження дитини, але не хочу, щоб він відчував себе в чомусь винним, поки Ельса її виношує.
Тому я вирішив залишити це на той день, коли у неї почнуться пологи — якраз відволічу трохи занадто схвильованого батька.

Він дружину ледве не на руках носить, не даючи їй проходу. Не хочу зіпсувати ці моменти для нього, своїми проблемами.
А проблем вистачало і майже кожного дня, але я був радий цьому. Хоч було чим зайнятись і самому відволіктись.
Я виконав перше завдання Деміурга. Мир настав. Люди почали потроху переселятись на наші землі. І у нас навіть сформувалась традиція.
Коли патрульні дракони, вперше побачили чорний дим від пострілу ракетниці, то передали цю інформацію всім драконам, і все молоде покоління без пари, почало зустрічати сміливців на окраїнах наших поселень. Вони з надією чекали і вдивлялись в обличчя прибувших, тому саме на тому місці і ставались перші зустрічі істинних пар.
Згодом ми побудували там спеціальну площадку і арку, яку дракони, після кожного такого пострілу швидко прикрашали квітами, зустрічаючи нових людей. І навіть тих хто не був парою, всерівно радісно вітали і обдаровували гостинцями.
Роботи було багато, будували нове житло, школи, храми, лічниці в яких могли лікувати людей їхніми способами, так як наша магія була безсила в цьому випадку. Всі до одного дракона підключались до роботи не зважаючи на свій статус і заможність, і саме це допомогло розвинути таку масштабність. 
Я не забув і про Терикон. Постійно відправляв їм допомогу, хоч деякі люди відмовлялись вважаючи це підкупом.
Найбільше радувало те, що джерело знову поступово повернулось і тепер я відчував себе повним сил.
Але навіть це не допомогло загасити біль від моєї втрати. Не знаю, як матір жила і справлялась весь цей час.
Можливо їй було простіше, тому що батько насправді помер.
А Валері жила… і як би я себе не зупиняв, але все рівно не міг стримати, і час від часу прилітав до Терикону, щоб непомітно спостерігати за нею. Згодом Валері знайшла своє кохання і стала щасливою.
І я теж зрозумів, що таке справжнє почуття любові… але для мене воно вже було недосяжним. Занадто пізно це усвідомлення прийшло до мене.

Воно виникло не одразу, і я розумів що вона більше не стане тією самою, але все рівно продовжував думати про неї кожного дня і кожну хвилину. Це дало волю моєму болю в душі і він все більше ріс, а я все рідше почав показуватись на людях і закривався в своєму кабінеті, обґрунтовуючи це тим, що у мене багато справ.
Розумію — це ненормально. Вона щаслива і має чоловіка, але іноді я дозволяв собі уявляти, як ми з нею зовсім немічні і старі дракони, сперечаємось один з одним через якусь дрібницю. Чорт забирай, це було б чудово.
Як назло, саме той хлопець, який говорив зі мною — коли я приніс Валері, став її чоловіком. Мене це неймовірно дратувало і я ледве стримував себе, щоб не полетіти і не знести йому голову. Схоже це були ревнощі, але я не міг зробити задуманого — лише мовчки спостерігати. Я мав сплатити цю ціну за мир і майбутнє драконів.
Я б звісно міг знайти собі супутницю по життю, в якої теж немає пари, але розумів що ті почуття, які виникли і вкорінились в моєму серці, уже нікуди не зникнуть — вони справжні.

А ще це стало б знаком для Реймонда, що у мене не все гаразд. Через декілька років після того, як Валері перестала бути моєю парою, він почав активно вмовляти мене теж ходити зустрічати людей. Я відмовився і відповів, що як тільки моя пара стане повнолітньою я одразу відчую і заберу її ще до того, як вона вирішить прийти на драконячі землі. Він повірив в це і більше не займав мене, а я все вигадував собі роботу, аби хоч трохи відволіктись від думок про те, як би все могло бути. В один із таких днів, до мого кабінету зайшла дружина брата.
- Аароне… Вона померла… - витараючи сльози, тихо сказала Ельса і повільно опустилась на диванчик.

Я присів біля неї і взяв її за руку, намагаючись тримати обличчя і спокійно говорити.
- Я співчую твоїй втраті.
- Я теж тобі співчуваю. - так само тихо сказала вона.
- А мені чому? Вона не була моєю подругою і перестала бути парою. - спокійно відповів я.
- Ти можеш обдурити кого завгодно, але не мене. Я ж бачу, що ти до неї не байдужий. 
Я промовчав.
- Я покажу тобі де її поховали. - Ельса почала повільно підійматись, але я її зупинив. Вирішив, що якщо зараз цього не зроблю, то буде занадто пізно. Я не впевнений, що пізніше зможу бути адекватним після того, що щойно почув.
- Я повинен тобі дещо розповісти, щоб ти була готова. - я кивнув вказуючи на її живіт. - Рею я ще не говорив, розповім тоді коли ти будеш народжувати.
- Не лякай мене. В чому справа? - схвильовано запитала Ельса.
- В той день, коли богиня говорила зі мною. Вона сказала, що чорний дракон народиться, але не у мене. Сподіваюсь... що він буде першим. 
- Тобто ти хочеш сказати, що я народю наступного правителя? - очі дівчини розширились від подиву.
- Так. - підтвердив я.
- А як же ти? - на її обличчі промайнуло здивування.
- Моїм обов'язком буде навчити його до повноліття. І після цього... - я затих, розуміючи що сказав зайвого. Я не планував розповідати їй усе.

- Що буде після цього? Розповідай все як є, і навіть не думай мене обманювати. - серйозним тоном сказала дівчина.