Розділ 31

Пробудження було важким. Таке відчуття, ніби по мені пробіг табун драконів.

- Ти мене так налякала! - схвильовано сказала мама і обійняла мене.

- Вибач. - прошепотіла я їй на вухо, обіймаючи у відповідь.

- Як ти себе почуваєш доню? - витираючи припухлі від сліз очі, запитала вона.
- Все тіло нестерпно болить і трішки важко дихати. - чесно відповіла я і застогнала від болю, при спробі змінити положення свого тіла - Як, я тут опинилась? - я огледілась навколо, впізнаючи лічницю легіону.
- Тебе сюди приніс, Правитель драконів. - збентеженим голосом відповіла мама.
- Варта пропустила Аарона на нашу територію? - зі здивуванням запитала я.
- Схоже те, що сам Правитель драконів - мама зробила наголос - Приніс тебе, на руках,  в непритомному стані, а ні трохи не дивує? Щей на "ти" його називаєш. Розповідай. - вона войовниче склала руки на грудях.

Оце я ляпнула! Матір почала свердлити мене прискіпливим поглядом, і я ніяково опустила голову, неначе мені зараз років п’ять і я зробила чергову шкоду.
Важко зітхнувши, я почала розповідати все з самого початку. Мама слухала мовчки і не перебивала, лише її обличчя змінювалось від емоцій.
- Але я, більше не дракон, мамо! - радісно вигукнула я, закінчуючи свою розповідь.
Вона трохи помовчала, обмірковуючи всю почуту інформацію.
Мені стало так легко на душі від того, що я нарешті змогла все розповісти найріднішій для мене людині.
- Забудь усі ті рази, коли я говорила, що зла на тебе. Зараз я дуже, дужееее розлючена. Весь цей час, моя донька знаходилась в небезпеці і мовчала. Правильно, навіщо ж розповідати матері такі подробиці свого життя... - мама почала знервовано міряти кроками палату. - Подумати тільки! Ти вчинила самогубство! А якби богиня не повернула тебе? Що було б тоді!? У мене б сердце зупинилось від звістки про твою смерть! - вона заплакала і прикрила руками обличчя.
- Мамо, я тобі клянусь, що більше не буду нічого приховувати і ризикувати життям. - тремтячим від сліз голосом пообіцяла я.

Схоже моє мовчання завдало болючішого удару мамі, ніж я очікувала. 
- Ніколи не думала, що ти недовірятимеш мені - засмучено сказала мама - Тато теж буде в гніві, коли про все дізнається. І обіцяю, ти ще отримаєш від нього на горіхи. - вона витримала декілька хвилин, а потім підійшла і міцно обійняла мене.

Таку кількість сліз, які ми з нею виплакали, напевно ще ніхто в житті не бачив. Але це допомогло нам з мамою виговоритись і примиритись.
- Прикро чути, що богиня лишила тебе можливості мати дитину. - сказала мама через деякий час.
- Думаю, це не велика плата за моє життя. - прохрипіла я, відчуваючи невелику слабість в тілі.
- Ти маєш рацію. - мама ніжно усміхнулась. 

***
П’ятдесят років потому…

Неймовірно красиве, блакитне небо, відтінялось на поверхні глибокого моря, і ніби манило мене поглянути, що ж знаходиться там, де воно закінчується, але напевне я ніколи не дізнаюсь про це. Хотілось би вірити в те, що ми не самі, і десь далеко, за цими масивами води, ховається щось таємниче і незвідане. Я чула багато історій від людей, що наш континент — один єдиний в цьому світі, і з усіх його сторін немає нічого, крім цього дивовижно красивого моря. 

Нажаль, мені не часто вдавалося ось так вільно сидіти, думати і бачити його красу, адже я відпустила Тересу — шукати свою долю, і вона її знайшла. Ми бачились приблизно один раз на рік, і хоч мене трохи засмучувала рідкість цих зустрічей, але моя віверна створила свою сім'ю і в неї не було часу бачитись зі мною частіше.

Але коли ми зустрічались, то проводили цей день відвідуючи ті місця, де раніше не бували. Тереса показувала мені всю красу небачених територій, і хоч ми більше не могли подумки спілкуватись, але всерівно розуміли один одного. Здавалось, що той зв'язок між нами нікуди не зник. І вона все пам'ятала і тому дарувала мені це приємне відчуття польоту, і можливість хоч трохи розвіятись від буденності — і я їй така вдячна за це.
Час плинув так само непомітно, як і моє життя…
Я поховала батьків, свого чоловіка і залишилась майже сама.

Лише іноді, до мене навідується, моя подруга Ельса.
Вона зараз вагітна, і вся ніби цвіте від радощів. І я не менш радію цій чудовій новині, але навряд чи доживу до дня народження її дитини.

Подруга ні на день не постаріла і уже вправно володіє магією, але ще не може перетворюватись на дракона. Не знаю, можливо колись їй це вдасться.
Я думала, що згодом моя старість і кволість відлякає її і вона забуде про мене, але Ельсу це зовсім не хвилювало. Подруга, незважаючи ні на що, час від часу прилітала і ми могли годинами розмовляти про все, що тільки можна. Ельса часто розповідала мені про те, як йдуть справи в драконячих землях, але на пряму, ніколи не згадувала про Аарона. З цих її розповідей я дізналась, що він зробив все можливе щоб людям, які перебрались в його володіння — було комфортно, а сам проводить дні у своєму кабінеті і показується лише, коли потрібно його пряма присутність. 
За цей час, його пара так і не народилась. Дракони королівства хвилюються, що наступника досі немає, але він їх заспокоїв, і розповів що говорив про це з богинею, і наступник обов'язково народиться. Драконячий рід, як і людський, буде в повному порядку.

Процвітання Едонбороу, привело до занепаду Терикону. Тут залишилось лише старше покоління, яке згуртувалось в центрі міста.

Але з часом, люди які залишилися, все частіше почали покидати свої домівки і перебиратись до Едонбороу. Напевно, на це вплинули холодні зими, які стало важче переживати через порушення налагодженого устрою. Чи можливо це через заздрість до людей - які обрали бути поруч з драконами і зараз проживають в кращих умовах, або ж через те, що ті — хто виявився парою дракона, зовсім не старіють і мають магію. Я точно не знаю, це все лише мої здогадки.
Магічне джерело, відновилось — даруючи магію не лише драконам, а й людям які проживали на їх землях. Життя "там", дуже швидко налагоджувалось, чого не скажеш про Терикон. Наша ера, вершників - оборонців, минула. Тепер цьому ремеслу, навчаються лише пари драконів, які хочуть літати під небом разом зі своїми коханими.
Якщо чесно, я дуже часто сумую за тими відчуттями, які давав мені політ, але розумію, що для мене це вже недосяжно.
Не знаю, чи я зробила правильний вибір в своєму житті, але знаю одне — я прожила його, як належно.