Розділ 28

Аарон Росс

Відчуття радості й ейфорії, змішувались зі смутком і безпорадністю. Це було настільки дивно... Я ніколи не почувався так пригнічено і щасливо одночасно.

Повернувшись до дому, я так і не зміг заснути... Лише лежав і обмірковував те, що сталося між нами з Валері. Я зрозумів одну істину - все те, що відчувають дракони один до одного - було не справжнім, а нав'язаним. Це всього лише ілюзія - створена божеством, і я відчув це на власній шкурі.

Мені стало жаль дівчину. Тільки зараз до мене дійшло, що вона відчувала, і чому тікала від усього цього. Перед очима все стояла картина, як з красивого обличчя потекли гіркі сльози, і мене довгі години не покидало це видіння. Воно, мабуть закарбується в пам'яті на все моє життя.

І що ж мені робити далі? Вона моя єдина надія... Якщо я її відпущу, рід чорних драконів перерветься і цей світ поглине хаос. Невже Деміург хоче саме цього? В чому ж її замисел?

Що ж я повинен обрати? Пожертвувати всім своїм народом - даючи Валері право вибору, чи примусити її насильно бути зі мною? І як я ділитиму дані мені століття із жінкою, яка буде біля мене проти своєї волі? Це не правильно... я не хочу змушувати її. Але якщо вона дасть згоду, під дією чар богині? Що тоді? Я ж теж попаду в її сітки і не зможу протистояти. Як я буду жити, знаючи, що ці почуття лише ілюзія?

Стоп! Валері поки неповноцінна! Я побачив це коли налагоджував її джерело. Нитки магії дівчини, були міцно переплетені з віверною, і вони поступово зливались в одне ціле. І якщо Валері не буде перекидатись і використовувати магію, то тоді не стане істинним драконом, а отже у нас буде час, щоб знайти спосіб зв'язатись з богинею і вирішити все. 

Це чудовий план! От тільки, як мені тепер поговорити з Валері?

Ельса? Ні... Якщо я розповім їй про все, то після цього Валері взагалі ніколи не піде зі мною на контакт.

Написати їй лист? Точно! Це мабуть найкращий варіант. Адже нам не варто бачитись. Сьогодні її сутність спонтанно вирвалась на зовні, і не має гарантії, що це не станеться знову. Тому буду діяти на відстані.

Знайшовши перший крок, до виходу з ситуації, я почав аналізувати все спочатку.
Великим плюсом у всьому цьому безладі було те, що моя пара знайдена і тепер я можу не боятись здичавіння, і маю змогу спокійно використовувати свою повну силу.

Згодом, я дійшов до ще одного відкриття. 
Скоріше за все, Деміург уже давно зробила людей нашими парами. Можливо ті молоді дракони, що дичавіли і нападали на людське поселення, просто шукали свою пару за запахом?  Напевно так воно і є. За весь цей час загинуло більше п’ятдесяти десятків мені подібних, і більшість із них від моєї ж руки.

Хотілось просто розірвати богиню, яка ось так гралась долями молодих, невинних драконів.
Мої роздуми перебило погане передчуття. Через секунду я почув рев Санти і швидко вистрибнув у вікно.

Валері
Чорний дим, від моєї сигнальної ракетниці, розносило сильним поривом вітру.
Він летів просто на мене, не скидаючи своєї швидкості. Я одразу ж вихопила меч із-за спини і приготувалась до бою. 
Моя задача відволікти ящіра, поки не прибуде підкріплення. Сама я точно не впораюсь. 
Тереса була знервована і все рикала в сторону дракона, як вона сказала - намагаючись пояснити, що ми не вороги.
- Вона мене не чує. Валері! - вигукнула віверна і з усіх сил ринула на зустріч дракону.
- Ні! Що ти робиш!? Він полетить до міста! Тересо! - кричала я на все горло.
- Це вона! І ця дракониця тримає курс прямо на тебе. - сказала Тереса, зробивши перед нею обманний маневр.
В середині мене все затряслось від страху і розуміння хто зараз передімною. Якщо я їй нашкоджу, Аарон мене уб'є! А може воно і на краще?
Вона летить за своєю парою, а у нас наказ убивати, але чорт забирай я не можу цього зробити!
- Валері, думай гарненько, що такого є на тобі? - занепокоєно запитала віверна, тікаючи від Санти.
Тільки не знову! Ну чому я? Чому все сімейство Росс вирішило по черзі вкоротити мені віку?
- Та, що на мені може бути!? - я окинула себе поглядом, прикриваючись однією рукою від сильного потоку вітру.
- Я відчуваю безліч запахів. Ти сьогодні з багатьма віталась за руку. Для мене, вони не надто сильні, а для дракониці схоже навпаки!
- Ніж! Ніж, з зуба дракона. Можливо вона летить за ним? - запитала я, сподіваючись, що його загубив якийсь молодий дракон, але тоді вона не летіла б сюди, щось не сходиться.
- Скоріше за все, що не за зубом, а за тим хто його тримав. Від нього більш стійкий запах. - відповіла вона.
Всевишній! Ну чому ще й і Нейтан!?
Позаду почулись постріли ракетниць, отже підмога прибула, і мені потрібно швидше відвести Санту від селища, інакше її одразу уб’ють.
Це відчуття коли не знаєш, як правильно діяти, зводили з розуму. Хоч я і вибрала сторону, але рука ніяк не підіймалась завдати шкоди цій дракониці.

Я не хотіла б його зараз бачити, але всерівно вдивлялась за горизонт, намагаючись розгледіти чорний силует в сніжній заметілі, але його не було…
Санта в прямому сенсі була уже на хвості у Тереси і лише один ривок зупиняв драконицю від того, щоб відкусити цього самого хвоста.
Я не можу ніяк її зупинити, я лише знаю куди цілити мечем і під яким кутом його провернути, але це не варіант.

В цю мить я зрозуміла, чому Реймонд не дихав на мене вогнем - він вважав мене своєю парою. Але ж Санту повинно було збити з пантелику те, що я дівчина? Чи ні?
- Валері, потрібно щось вигадати. Підмога летить за нами, а чорного досі не видно. І саме головне, я не витримую такого інтенсивного польоту! Вона просто скажена якась! - кричала в моїй голові віверна.
- Тересо, ти ж розумієш, що якщо ми це зробимо, то можливо зіл’ємось назавжди? - зі страхом в голосі запитала я.

Тіло повністю вкрилось сиротами.
- Я розумію і знаю, чим все може закінчитися, але якщо ми цього не зробимо то зараз помремо! - прокричала віверна в моїй голові.
Я ще раз з надією поглянула в сторону драконячих земель і тихо відповіла:
- Гаразд… Ти знаєш що робити?
- Якщо чесно, то уявлення не маю. Того разу ти сама мене прикликала. - відповіла вона.
- Я теж не знаю! Саме якось вийшло. - сказала я з розумінням, що ми в повній…
Тепер страх, що я не зможу перекинутись, і нас точно зжере Санта - ріс з кожною секундою.
Я дракон, я дракон. Я дракон! Кричала я на все горло.
- Випусти магію може це допоможе. - запропонувала Тереса.
- Зажди. Може потрібно просто уявити? - відповіла я і послідувала своїй пораді.
Це сталось миттєво. Очі затягнуло темрявою, а тіло ніби обволік кокон, і уже через секунду я кинулась до Санти.
Дракониця різько відлетіла в бік, і втратила до мене цікавість. Вона повернула голову в сторону гір, заревіла на все горло, і полетіла до міста.
- Нейтан! - почула я коротке в своїй голові і швидко припустила за Сантою.
Вона ж зараз пів Терикону зруйнує, і налякає мого друга до смерті.
Де ж тебе носить Аароне?
Вершники були на відстані декількох кілометрів від нас. Драконячий зір допомагав вимірювати точну відстань - і навіть розгледіти кожний шип, на шиї їх віверн. Це мене на мить відволікло, але рев Санти протверезив. Я швидким ривком наздогнала драконицю, і схопила її зубами на хвіст. Вона злісно заревіла і почала відбиватись, царапаючи мене кігтями.
- Тягни її в глиб драконячих земель! - кричала в моїй голові Тереса.
- Добре! Тересо? А якщо ми зробили помилку? І після цього більше не розділимось? - занепокоєно запитала я і пропустила удар в обличчя, зуби самі розкрились і Санта вислизнула.
- Ну, я поки нічого не відчуваю, отже є ще шанс. Не переймайся. Ми не можемо просто так відпустити цю ненормальну. Ти ж розумієш, що вона або загине в бою з вершниками, або рознесе пів міста і знайде Нейтана. - сумно сказала віверна.
- Знову виступаємо в ролі захисниць Терикону… - насмішливо буркнула я, знову наздогнавши Санту, і з усієї сили схопила її за крило.
- Ага...Як тільки той недалекий ящір прилетить рятувати свою ненаглядну сестричку - ми одразу ж роз’єднаємось. - сказала Тереса.
- Добре, тоді буду продовжувати тягнути її в сторону замку.  - відповіла я.
Я ще сильніше притисла зубами крило дракониці, і активніше замахала своїми крилами.
Не знаю скільки часу це тривало, але таким чином ми відлетіли на пристойну відстань.