Розділ 27

Я ледве розтулила очі і побачила, що на годиннику уже дванадцята. Швидко умилась, зібрала речі і застелила постіль. Бажання щось поїсти віддавало болем в шлунку. Як же я давно не відчувала такого голоду. Я взяла яблуко з корзинки, яка знаходилась на столі, і швиденько з'їла, на ходу одягаючись. Щось мені не сильно хотілось сунути свій ніс в холодову шафу сім'ї Грейс. Хоч тітка Астра наполегливо наголошувала, щоб я обов'язково поїла. Тому, що вони повернуться тільки сьогодні вночі, адже будуть присутніми на невеликому сімейному святкуванні.
Я вийшла і закрила за собою двері. Погода на вулиці була напрочуд хорошою, як для гірської місцевості, в таку то пору.

Спершу, я відправилась до містера Дальвуса і віднесла йому екіпірування. Він нічого не розпитував, лише хитро посміхнувся - ніби щось знав.
Увійшовши до свого будинку, я відчула запах смаженого м'яса і пиріжків. Одразу ж схопила один і тільки потім привіталась з мамою.
- Бачу ночівля у подруги пішла тобі на користь. Приємного. - мама насипала мені повну тарілку м'яса і гарніру.
Було відчуття, що я в житті не куштувала нічого смачнішого. Як же це класно, мати змогу нормально їсти. Ми з мамою ще довго теревенили поки чекали на тата, який ходив до магазину. Я розповідала чим ми займались з Ельсою, звісно ж все вигадувала находу.

Весь інший час я сиділа в своїй кімнаті, поглинута роздумами і злістю на божество, що так зухвало повелось зі мною і зробила парою ящіру.
Думки про Ельсу теж кружляли в голові. Якби  ж вона змогла зробити так само як і я, то можливо б зараз була вільною, а не заміжньою за створінням, яких раніше ненавиділа. Я важко зітхнула, адже розуміла, що ніяк би не змогла допомоги їй, чи відговорити.

Мене неначе розривало на частини. З однієї сторони був мій народ і всі рідні, предки яких постраждали від рук ящерів, а з іншого були дракони, які просто захищали своє. Я розуміла, що знаходжусь по середині між двома расами, і не знала чи мала право засуджувати когось із них. Навіть Аарона, адже по суті він не винен в тому, що богиня обрала мене для нього. Все це ілюзія, а не кохання...

Мені терміново потрібно обрати сторону. Я більше не можу себе картати за вчинки, які зробила.

Але якщо я оберу свій народ, а богиня не поверне мені людське життя? Що буде тоді? Так багато питань...

Щоб більше не думати про свої проблеми, я пішла допомогти мамі з прибиранням.
Ближче до вечора в двері постукали. Там стояв Нейт, радісно посміхаючись. Він запропонував прогулятись і поговорити.
Погода для прогулянок була так собі, тому ми пішли до кафе, де крім нас і баристи, було ще декілька чоловік. Після того, як ми зняли верхній одяг, Нейтан дістав з куртки подарункову коробочку і вручив мені, вітаючи зі вступом до дорослого життя і натякнув, що зробив подарунок своїми руками.
О, моя цікавість просто зашкалювала, і я швидко розірвала упакування, щоб поглянути, що там в середині. 
Нічого такого я звісно ж не очікувала, це ж все-таки Нейт, і його навички в цій справі трохи кульгали.
Це був зуб, зуб дракона! А точніше щось на подобі ножа з руків'ям. Він був на диво добре загострений і мав різблення з моїми ініціалами. До нього Нейт зробив шкіряний чохол з пряжкою, за допомогою якої, його можна було прикріпити до поясу. Що ж, я вражена.

Нейт розповів, що знайшов його на одній із гір, де вони з Лейлою приземлялись на відпочинок.

Невдовзі після розповіді обличчя Нейта стало серйозним і він задав мені неочікуване питання:

- Можна я використаю своє право на бажання?

- Ти ще пам'ятаєш про це? - зі смішком запитала я.

- Так. І ти сказала, що залишаєш за мною право загадати його будь-коли. - відповів він.

- Ну добре. Давай.

- Я бажаю, щоб ти чесно розповіла мені... що взагалі з тобою коїться Лері?

- Та, нічого Нейте. У мене все гаразд. - трохи знервовано відповіла я.

Неочікувала я такого бажання.

- Я добре знаю тебе і бачу коли ти говориш неправду. - розчаровано сказав він. - Ми взагалі друзі?

- Звісно ж друзі! - вигукнула я.

- Тоді чому ти щось приховуєш від мене? - зло запитав Нейт.

- Я...

- Не потрібно знову вигадувати, скажи мені все, як є... Ти якась дивна останні декілька місяців. Стала закритою і уникаєш мене. Недавно виглядала, як ходячий мрець, а сьогодні повна сил. Ельса взагалі десь зникла, її батьки говорять, що вона у свого нареченого, але не кажуть хто він. І навіть ніхто з її друзів не знає хто це. Чому ти не розповіси мені правду? 

Я затихла.

- Якщо я розповім, ти вважатимеш мене душевнохворою. - тихо відповіла я.

- Я звик, що ти не така як усі. Розповідай. - на обличчі Нейта промайнула іронічна усмішка.

Він правий, я занадто довго все приховувала... Я понизила голос.

- Пам’ятаєш той день, коли за мною гнався червоний дракон, і про ті “марення”, що я розповідала? - запитала я.

- Так, звісно ж пам’ятаю. - відповів друг.

- Це було насправді. 

Нейт здивовано поглянув на мене.

- Тобто, ти хочеш сказати, що тоді ти насправді бачила ту жінку?

- І не тільки… я... Я дракон Нейтане… 

- Але ж… - він затих - Як це можливо?

- Я тоді померла, а та жінка - богиня, і вона повернула мене до життя, але зробила драконом, правда поки неповноцінним. - сказала я.

- Здуріти можна! - голосно вигукнув він і різько прикрив рот рукою, оглядаючись на всі боки - Хочеш сказати, що можеш обернутись на дракона в цю секунду?

- Ні.

- Чому? То було лише раз?

- Ні, якщо я перекинусь, то тоді, можливо, Тереса зникне і я стану повноцінним драконом, і після цього ти мене більше не побачиш. - я важко зітхнула.

- Чому? - стурбовано запитав Нейт.

- Тому, що я стану закоханою дурочкою, і добровільно піду в обійми Правителя драконів. - я істерично засміялась і стукнулась головою об стіл.

- Я нічого не розумію…

- Я його пара Нейте… Бісова та богиня! - вигукнула я останні слова у весь голос.

Бариста шикнув в мою сторону.