Розділ 22

- Містере Дальвус. Я до вас з важливим проханням. - мені було не зручно через те, що я без запрошення прийшла до його дому, а ще більше через те, що мені доведеться просити про послугу. Тому я не знала, як правильно почати розмову.

- Слухаю вас, міс Хейлс. - куратор добродушно усміхнувся попиваючи свій чай.

- Знаю, що це прозвучить дивно, але у вас часом, не залишилось зимового екіпірування? - запитала я з надією. Все ж він куратор академії і по ідеї, воно повинно в нього бути, навіть якщо зараз зима і зайняття не проводяться. Та і після виходу на пенсію з лав вершників, він мав право забрати додому свій комлект. Містер Дальвус - єдиний варіант, адже на роботі я не можу його взяти. Ще з першого дня, я уточнювала у Таші, чи маю я право брати екіпірування з собою. Вона відповіла, що це власність легіону і його не можна забирати за межі бази.

- Звісно залишилось. - відповів чоловік, підозріло примруживши очі.

- А не могли б ви, позичити його мені на декілька днів? - ледве видавила я з себе.

- Умудрилась своє за декілька тижнів зіпсувати? - зі смішком запитав містер Дальвус.

- Ні. Воно мені дуже потрібне, але я не можу взяти його до дому у вільне користування. Мені всього на два дні. - швидко пролепотіла я і важко видихнула.

- Ти що хочеш самостійно тренуватись? - зі здивуванням запитав він.

Зазвичай в зимній період тренування обмежені і проходять лише на базі легіону. Іноді, коли в горах бушує сильна хуртовина - то можуть навіть патрулювання відмінити, адже вівернам важко літати в таку негоду. Його здивування було доречним, адже яка адекватна людина, буде просити екіпірування, щоб політати в погану погоду.

- Не хочу вам брехати, але не для цього. - я опустила голову. Мені не хотілося вводити в оману таку хорошу людину. Просто язик не повернувся б.

- Щось мені підказує, що причини я сьогодні не дізнаюсь. - чоловік з прищуром поглянув на мене.

- Вибачте. Я поки не можу розповісти. - тихо сказала я і опустила голову, уважно розглядаючи вміст своєї чашки і ненаважуючись подивитись йому в очі.

Містер Дальвус мовчки підвівся зі свого крісла і вийшов із зали. Я залишилась одна, лише було чути, як дружина куратора щось готує і тихо наспівує на кухні.

Чоловік швидко повернувся, тримаючи в руках невеликий клунок.

- Розповіси коли зможеш. - коротко сказав він і передав мені пакунок.

Я з радості ледь не кинулась його обіймати.

- Дякую! Обіцяю, що згодом все розповім. 

- Що ж сподіваюсь, що ти ненаробиш дурниць. Будь обережною. - чоловік зітхнув.

- Я намагатимусь. - пообіцяла зі схрещеними пальцями за спиною. Хто зна, що може трапитись.

- Ціную чесність. - містер Дальвус іронічно посміхнувся.

- Ще раз дякую вам! - я ледь не літала від щастя.

- Я ж говорив звертатись до мене, коли тобі буде потрібно, а своє слово я тримаю. - твердо відповів він.

- Ви ж в курсі, що ви найкращий? - моє обличчя випромінювало найвищий рівень задоволення.

- Біжи уже. - махнув мені куратор і повернувся до читання газети, за яким я його застала, коли прийшла у гості.

- Допобачення місіс Алтімор! - радісно викрикнула я в сторону кухні.

- Уже йдеш? - жінка виглянула із-за дверей - Ось візьми. - вона простягнула мені пакет, повний ароматних булочок.

- Дякую вам! - я взяла частування і поклала собі в сумку.

- Бувай дитинко. Бережи себе. - вона ніжно усміхнулась.

- Добре. - яка хороша жінка, куратору пощастило.

Обійнявши свій дорогоцінний пакунок, я вибігла з дому Дальвуса Алтімора і попрямувала до ангару. 

Тереса уже чекала мене на вулиці і нервово переминалась з лапи на лапу. Доглядач проінформував, що сьогодні у моєї віверни був кращий апетит, чим в останні два тижні. Я дуже зраділа цій новині, адже весь цей час, моя дівчинка страждала так само, як і я.

На нас чекає важкий політ так, що сили знадобляться. План був таким - ми з Тересою летимо на гору віверн і полохаємо їх для того, щоб мати змогу сховатись між ними, під час польоту в сторону драконячих земель. Ця обережність була вимушеною, адже я не хотіла щоб мене помітили, тому продумала все до найменших дрібниць. Хоч Ельса і казала, що саме цей район, вершники не надто пильно патрулюють, але я чомусь сильно переживала з цього приводу і тому вирішила, що надійно замаскуватись - зайвим не буде.

Хоч на вулиці був уже вечір, але все рівно, думка про те, що мене можуть піймати - не давала спокою. Погода була напрочуд чудовою і вітер трохи притих - це було нам на руку.

Після приземлення, я зняла свій шарф і почала діставати екіпірування з рюкзака. Аромат свіжої випічки одразу вдарив у ніс, і як не дивно - мій шлунок забурчав, тому я вирішила скуштувати булочку місіс Алтімор. Я з'їла майже половину і навіть без нудоти, як зазвичай. Це чудово, нарешті мені не погано від їжі.

Вдягнувши екіпірування, я всілась на Тересу і попросила її пополохати віверн на плато. Хоч ментального зв'язку між нами зараз не було, через недостачу магії, але на щастя - вона мене добре розуміла і тому зробила те, що я їй сказала. Ми прилаштувались біля віверн, які полетіли в сторону драконячих земель. Весь час, я озиралась по сторонах, вдивляючись в усі силуети навколо, щоб завчасно помітити патрульних. Схоже сьогодні нам щастить. Вершників було видно здалеку, і вони не звернули ніякої уваги на невелику групу віверн, серед якої ховались ми з Тересою.

Тепер нам потрібно було пролетіти приблизно кілометрів з десять і як сказала Ельса, десь там на нас з Тересою буде чекати дракон, який покаже дорогу.

Під нами, розкинувся великий ліс, який я пам'ятала ще зі своєї минулої пригоди. Але напівтемнява і сніг, не давали нічого розгледіти і навіть робили його дещо зловіщим.

Через хвилин п'ятнадцять безперервного польоту, перед самим носом моєї віверни, нізвідки винирнув великий дракон. Тереса злякано сіпнулась в сторону. Адреналін в крові різко підскочив і я швидко завела руку за спину, щоб дістати тонкий гострий меч, який мені видали після прийому на роботу. За спиною було пусто і я опустила руку, згадавши що дракон не несе загрози. Він спокійно облетів нас по колу, чим змусив Тересу трохи понервувати. Зараз вона була виснажена й беззахисна, тому поводилась трохи лякливо.