Розділ 21

- Мамо, тату, а можна я після завтрішньої зміни, залишусь з ночівлею у Ельси? - запитала я батьків.

Останній раз, я залишалась на ніч лише у Талісії і це було, мабуть рік назад. Як же швидко пролетів час...і  скільки проблем з собою приніс. Доречі, вищезгадана особа, відлипла від Нейта і хлопець нарешті видихнув з полегшенням. Вона навіть перестала спілкуватись зі своїми новими подругами, стала непомітною і часто пропускала зайняття, але все ж закрила сесію і закінчила третій курс.

Іноді мене навідувала думка, про примирення з колишньою подругою. Не знаю чому, але в душі мені було її жаль. Я порівняла почуття Нейта до Ельси і зрозуміла, що Талісії весь цей час, було так само не солодко і скоріше за все, поруч з нею не було людини, яка б змогла її морально підтримати і щось порадити. Мені було набагато простіше, розібратися зі своїми почуттями до Нейта, можливо через те, що це була проста симпатія, а їй мабуть давалось це складно. Я швиденько зупинила і відігнала ці думки. Е ні, з мене досить. Те, що Талісія страждає - ще не означає, що вона змінилась на краще.

- Звісно ж можна! Ти ще запитуєш! Така доросла, самостійна дівчина, пора б уже у хлопців залишатись, а не у подруг. - відповіла мама, загадково усміхнувшись.

Я закотила очі. Що сказати, як завжди, прямолінійна жінка.

- Ні, дякую. Я нікуди не поспішаю. - з кислою міною відповіла я, продовжуючи старанно натирати посуд. Ще мені зараз проблем з хлопцями не вистачає. 

Тато, після почутих слів - подавився чаєм.

- Вів'єн. Годі насідати на доньку. - батько прокашлявся.

- Адріане. Я нічого поганого не сказала, а от через твоє вічне бурчання, донька он досі сама ходить. Я у її віці уже зустрічалась з тобою. - мама войовниче склала руки на грудях.

Так, вони почали називати одне одного на ім'я - діло йде до конфлікту. Я плеснула в долоні, щоб припинити цей балаган і прискіпливо оглянула батьків. - Закрили тему. Я пішла. У мене зустріч з Нейтаном. - якомога спокійніше сказала і попрямувала в свою кімнату, щоб почати збори.

Мама мені підморгнула і продовжила наводити лад на кухні. Батько облишив свій чай і вичікуюче дивився на матір. Хі-хі когось чекає серйозна розмова.

Підіймаючись східцями, я відчула легку слабкість.

Цей тиждень, я намагалась поводити себе якомога активніше поруч з мамою, аби вона думала, що мені краще. Навіть їла все з награним апетитом - правда після цього ледь не блювала, але це були вимушені жертви. На тижні, сходила в магазин жіночої косметики і купила собі декілька засобів, щоб приховати надмірну блідість і синці під очима. Для волосся мені порадили якусь незрозумілу субстанцію, яка при нанесенні надає хоч якийсь блиск. Таша сказала, що помітила те, як я поступово почала відновлюватись. Угу... Якби ж так було насправді. Нічого, я не опускаю руки, в мене з'явилась ідея - можливо, мені вдасться щось дізнатися про магію, коли буду на території ящерів і це буде через декілька днів.

Сьогодні після робити я бачилась з Ельсою, вона чекала мене біля ангару. Подруга розповіла, що післязавтра, відбудеться якийсь там обряд. На радощах вона не йшла, а стрибала. Реймонду вдалося вмовити свого брата, і урочисту частину зі святкуваннями відкладуть, а буде лише обряд. Що ж воно й на краще, мені якщо чесно, не дуже хотілось бути серед натовпу драконів, і так доведеться летіти в їхнє лігво. 

Ельса розповідала, як вони з Реєм дійшли до цієї думки і як вона продумала зробити все так, щоб я змогла бути присутньою на обряді, та щей непомітно злітати туди й назад. Думка про те, що мені доведеться провести там ніч - не особливо радувала. Ну що ж, я обіцяла потерпіти.

Дорога до кафетерію, зайняла багато часу. Сильний вітер так і норовив збити мене з ніг, а лапатий сніг летів прямо в очі закриваючи огляд, але я впоралась.

Пахощі кави і кориці, відчулись не одразу - мій ніс, настільки замерз, що ледве відігрівся. Навіть літати на віверні, в таку погоду - було набагато тепліше, а все завдяки спеціальному одягу і маски для обличчя. М-да, а мені ще доведеться якось долетіти до драконячого замку без екіпірування. От про це я не подумала. Нажаль в мене його немає, від ангару до бази, ми летимо просто закривши обличчя теплим шарфом, але при довготривалому польоті він не врятує. Біда... Ну нічого, щось вигадаю.

Нейт був стурбований моїм виглядом. І перші декілька хвилин я слухала його нотації.

- А ти чому такий змучений? - напала я у відповідь.

-  Щось погано сплю останнім часом... - друг зарився пальцями у своє волосся.

- Чому? Тебе щось тривожить? - занепокоєно запитала я. Вигляд у нього був не кращий за мій.

- Та безсоння почало мучати, але мені уже краще - майже минуло. А вчора...я почув, що Ельса знайшла собі хлопця... - пригнічено сказав друг.

- Знаю. Не хотіла тобі розповідати, щоб не засмучувати. - я відвела погляд. Мені було шкода Нейтана, але тут нічого не вдіяти. Він повинен через це пройти.

Надалі, наша розмова зовсім не клеїлась. Друг знаходився в своїх думках і в основному, говорила лише я. Щоб якось відволікти його - розповідала про свою роботу і плітки, які ширяться в колективі. Навіть зачепила тему драконів і те, що до нас прилітав їх правитель. Нейт не був у курсі і це трохи оживило його цікавість, тому він підключився до розмови. Чомусь я подумала, що варто було торкнутись цієї теми, адже не за горами день, коли про історію з парами драконів стане всім відомо. Я повинна підготувати його до новини, і планую розповісти все, після того як відбудеться весілля Ельси. Ця новина завдасть дуже болючого удару моєму другу і я не впевнена, що зможу йому чимось допомоги, але мені не вдасться сховати його від реальності... тому робитиму все можливе.

- О, привіт! - до нашого столика повільно наблизився Тай.

- Привіт! Не думала, що зустріну тебе в такому місці. - я привітно усміхнулась колезі.

Настільки мені було відомо - Тай не ходив по кав'ярнях. Таша неодноразово запрошувала його піти з нами і він весь час відмовлявся.