Розділ 17

Аарон Росс 

Я не міг повірити в те, що бачив. Ця дівчина дійсно пара Реймонда, але я не відчував в ній, навіть краплі драконячої сутності. Що ж ти замислила Деміург? Хочеш таким чином примирити нас з людьми? 

Чорт забирай. І як це буде виглядати? Звичайна людина не може бути парою дракону. Вони ж такі крихкі, один не вірний рух і все. Як вона собі це уявляла? 

Я звісно ж радий, що нарешті є ясність у цій столітній проблемі, але тепер з'явилося ще більше питань. Особливо з цією навіженою дівкою. Це якийсь жах.

Спочатку я намагався їй допомогти і навіть хотів запропонувати перебратися до нас, бо через десяток- другий, всі зрозуміють хто вона. Але це дівчисько посміло рипнутись на мене і я ледве переборов себе, щоб не прикінчити цю ненормальну на місці.

Її перетворення на дракона, виглядало максимально дивним. Поки дівчина бігла на мене, нізвідки з'явилась її віверна і з'єднались з тілом Валері, перекидаючись у повноцінного дракона. До того ж, ця віверна має розум і може розмовляти. Що за нісенітниця... Деміург створила щось максимально незрозуміле, помісь віверни і людини, але все-таки в результаті виходить дракон.

Від споглядання цього дивного перетворення, я ледь не пропустив момент її атаки. Накинулась на мене з такою силою, що ніхто із знайомих мені драконів і поруч не стояв. Навіть мій рик її невтихомирив, ця дракониця не підвладна моїй магії...

Хоч як би я не злився, але мені потрібно налагодити відносини з цією навіженою дівкою, адже вона може бути парою якогось молодого дракона. І я не можу знищити її за напад на мене, в той час, коли наша раса на межі вимирання. Було б непогано ненадовго затягнути Валері на нашу територію, тоді її парі буде простіше з нею зустрітись, але після моєї погрози, вона навряд чи погодиться. Доведеться знайти підхід.

Єдине, за що я дякую Деміургу - ця "проблема" не на мою голову. Як показала практика з Реймондом, свою пару серед людей дракон чує одразу, що ж знайдемо того бідолаху, якому випало це "щастя" і можливо, після закріплення їх союзу, ця дракониця буде слухати мене, а то доведеться обох вигнати з моїх земель, я навряд чи зможу її терпіти. Чую вона ще наробить мені нервів.

Що ж, якщо підбити підсумки, все виходить не так погано, як гадалося, адже дракони нарешті зможуть давати потомство. Тепер залишилося діло за головним, донести все це своєму народу і вигадати, як припіднести цю інформацію людям. От це буде найважче..

- Мій королю, прибула ваша матір. - повідомив мені слуга.

Невже матінка нарешті вирішила покинути свою заміську віллу? Вона не була в замку від тоді, як помер батько.

- Радий, що ти тут, мамо. - я відклав столові прибори і підвівся їй на зустріч.

- Аароне, я теж дуже рада тебе бачити. Рей ще спить? - запитала вона.

- Так, відновлює сили, після сьогоднішньої ночі. - відповів я.

- Дякую, що допоміг йому. - мама закрила обличчя руками і заплакала.

Я підійшов ближче і обійняв її.

- Він мій брат, я б ніколи не залишив Рея у біді.

- Я вже втратила віру... думала, що він приречений одичавіти. - мама продовжувала схлипувати.

- Я теж не надіявся, але богиня зглянулась над нами, хоч і у своїй витонченій манері. - я усміхнувся.

- Сьогодні ж піду у храм і до ночі буду молитись і дякувати їй. - крізь сльози сказала мама.

- Не думаю, що це необхідно. - ледь стримуючи сарказм сказав я.

- Жертва Алана не була марною... Все ж йому вдалося достукатись до Деміурга. - мама витерла сльози. 

- Так... - тихо відповів я, в думках дякуючи батьку, хоч і досі не до кінця зміг пробачити його вчинок.

Мені на той момент було всього двісті, а він скинув на мене усі тяготи влади. Я розумію, що це була єдина можливість зв'язатись з Деміургом напряму, але так не хотів втрачати його. Цей вчинок, залишив великий шрам на моєму серці.

- Аароне, а ти не відчув... - почала мама з надією дивлячись на мене.

- Ні мамо, не відчув. - відповів я.

- Отже, мабуть вона ще не народилась, або не досягла шлюбного віку. Будемо сподіватися, що те прокляття розвіялось і ти не одичавієш, поки чекатимеш своєї долі. - мама ледь трималась, щоб знову не заплакати.

Я вирішив лише кивнути у відповідь, щоб не загострювати на цьому її увагу. Вона вже і так багато натерпілась і наплакалась за цей час.

- Як думаєш, Ельса отримає подобу дракона після того, як вийде за Реймонда? - поцікавилась мама.

- Не знаю мамо. Мене більше хвилює чи буде вона жити, так само довго, як Рей. - я важко зітхнув тому, що це перше про що я думав, тоді коли побачив, що вони дійсно пара.

- Так, ти правий, це важливіше за крила. - матір понуро опустила голову.

- Не засмучуйся, з часом все стане більш ясно, а зараз є інша проблема, потрібно підготувати народ до цієї новини. - сказав я і запропонував матері присісти і розділити зі мною трапезу. Вона, мабуть ще не встигла навіть води випити, одразу примчала після того, як я відправив до неї посланця з новинами.

- Думаю, що всі дракони будуть раді цій новині. - на маминому обличчі розквітла несміла усмішка. Це було вперше, після смерті батька і це змусило мене посміхнутись у відповідь.

- Головне чого я боюсь, це щоб молодь, після почутих новин, не ослухалась мене і вся одразу не перекинулась. Вони не підконтрольні мені, коли втрачають здоровий глузд... Може початись хаос. Тому мені спочатку потрібно поговорити зі Старійшинами людей і попередити про можливі наслідки. Не знаю чи захочуть вони взагалі йти на контакт, після цієї новини. - я затих розглядаючи страву у своїй тарілці. 

- Можливо, колись вони зможуть нас пробачити... - ледь чутно сказала мама.

- Мамо, не починай. Вони самі обрали свою долю, батько давав їм шанс схаменутись. І я вважаю, що він вчинив мудро, намагаючись викорінити їх ненависть. І те, що він залишив, невелику частину людей в живих, показає його милосердя. Просто уяви, якби ми тоді не мали б доступу до джерела і не перекрили магічний потік людям, щоб з нами було? Узурпатор прагнув збагатитися, відрубуючи наші голови, а люди йшли за ним по своїй волі, бажаючи того ж. Якби батько просто залишив усіх людей без магії, вони б все рівно з часом щось вигадали і знову напали б. Це був єдиний варіант, показати їм, яка може бути ціна за збагачення шляхом вбивства! - я висказав все, що в мені накопичувалось роками, хоча розумів що мама цього не заслуговує.