Розділ 16

- Ти знаєш, що напад на короля, карається смертю? - було першим, що я почула, після того, як отямилась.

- Що? - розсіяно перепитала я, хоча добре почула питання дракона. 

Який напад? Про що він говорить? Голова йшла обертом і нещадно боліла. Я сиділа на землі і намагалась зрозуміти, чому я втратила свідомість. Позаду мене почувся знайомий рик.

- Тереса? А ти, що тут робиш!? - запитала я свою віверну, широко вирячивши очі від несподіванки.

- Я перемістилась тому, що ти мене покликала.  - почула я в своїй голові і підскочила, як ужалена.

- Ти... ти розмовляєш!? - я від здивування відкрила рот. 

- Ну звісно ж. - відповіла вона так, неначе це норма.

- А чому ж раніше мовчала? - майже з істеричною ноткою, запитала я, хапаючись за голову.

- Так, ти ж не питала. - спокійно відповіла вона.

- Я вам тут не заважаю? - почулось позаду.

- Заважаєш! - в один голос відповіли ми з Тересою.

- Попереджаю наперед. Єдине, що зараз зупиняє мене, від убивства однієї особи, це лише цікавість. - зі злістю сказав дракон.

- А не пішов би ти зі своєю цікавістю! Уже дістав! - закричала я. Його присутність почала дико дратувати мене.

- Раджу тобі добирати слова. Інакше... - не встиг договорити дракон.

- Уб'єш!? Так убий уже нарешті! Мені вже все це поперек горла стоїть, з тобою разом! - зі злістю кидалась я словами, взагалі не думаючи про те, що говорю.

Мене вже настільки дістав цей дракон і взагалі все, що пов'язане з їх расою, що я просто не тямила себе від злості.

- Як забажаєш, але після того, як розповіси мені, що ти пам'ятаєш, від моменту коли кинулась на мене. - знову завів про своє дракон.

- Нічого я не пам'ятаю, йди до біса. - гаркнула я і залізла на Тересу.

Аарон сердито поглянув на нас з Тересою.

- Знаєш, думаю тобі краще триматись подалі від мене та моєї території, звісно якщо ти хочеш жити. Сьогодні я добрий, тому дарую тобі життя. Радій. - сказав дракон, відходячи від нас подалі і миттю перекинувся.

Я не встигла навіть рота відкрити, щоб відповісти, лиш спостерігала з якою неперевершеною швидкістю віддалявся цей ящір. 

- Лети до біса, не потрібна мені твоя територія і ти разом з нею! - закричала я на все горло знаючи, що скоріше за все він мене уже не чув, але на душі стало набагато краще. Індик щіпаний, дістав уже своїми погрозами. Ні, ну яке ж бісяче створіння!

Але все ж, мені пощастило залишитись цілою, після моєї тиради він міг би убити мене, ні секунди не вагаючись. Сподіваюсь, що це була остання наша зустріч і мені більше не доведеться його терпіти.

Я подумки сказала Тересі злітати і вона без вагань здійнялась у повітря. 

- Подумати тільки! Ти розмовляєш! І давно ти так можеш? - ще досі невірячи в те, що відбулось запитала я.

- Відтоді, як ми повернулися з драконячих земель. Наступного дня я зрозуміла, що так можу. А що це погано? - пригнічено запитала Тереса.

- Ні! Це чудово, але звідки у тебе взялось це уміння ? - запитала я.

- Це все завдяки тобі. - відповіла вона, неспішно продовжуючи летіти в сторону плато віверн.

- І яким чином, я допомогла тобі в розвитку цієї навички? - моя цікавість просто зашкалювала.

- Просто ти теж вибрала варіант "жити". - тихо сказала Тереса.

- Тобто, ти говорила з Деміургом?

Це спілкування в моїх думках, було дивним і незвичним, але настільки зручним, не потрібно навіть рота відкривати в цю холодну погоду.

Тереса обережно приземлилась на плато, подалі від мирно сплячих віверн.

- Так, я бачилась з нею і не раз, але почну з початку. Мої батьки, були виведені в неволі, тому люди вирішили випустити їх на свободу і тоді у них з'явилась я. Але з самого яйця, я була в рази менша за своїх однолітків і мала хворе серце, тому відведений мені час швидко згасав... Наша перша зустріч з Деміургом, відбулась після того, як ти вперше побувала на цьому плато. Вона побачила мій стан і запропонувала вилікувати хворобу, та щей зробити мене повноцінною, але за умови, якщо я погоджусь підкоритись тобі. Я погодилась, хоч і розуміла, що буду в неволі, але краще таке життя - сповнене сил і енергії, чим те, що було у мене, кволе, немічне і на волосину від смерті. Вдруге ми з нею зустрілись, коли я разом з тобою потонула в тому озері і тоді Деміург запропонувала мені життя, але цього разу лише в твоєму тілі. - розповіла Тереса.

- В сенсі у моєму тілі? - перепитала я, нічого не розуміючи.

- Деміург поєднала наші життя і скоро ми з тобою, станемо одним цілим, але коли повністю зіл'ємось. Зараз ти повноцінний дракон, лише коли я знаходжусь "в тобі" і тільки за твоїм бажанням, поки що можу відокремлюватись. - пояснила вона.

- Я зрозуміла, але Тересо, чому ти не попросила в неї ще один шанс на життя? - запитала я те, що найбільше турбувало мене.

- Я просила, але вона відмовила... - важко видихнула віверна.

- Мені дуже шкода... Я не знала про це, коли погоджувалась на її пропозицію... Виходить, коли наші душі зіл'ються... ти зникнеш? - запитала я, сумно склонивши голову.

- Так. Поки у мене, ще залишилась пам'ять про моє життя до, але скоро я цілком і повністю зілл'юсь з тобою і буду твоєю другою іпостас'ю. - відповіла віверна.

Я довго мовчала, обмірковуючи почуте.

- Вибач...- тихо сказала я Тересі.

- За що? - зі смішинкою запитала вона.

- За те, що я робила необдумані дії, через які тобі довелось зробити цей важкий вибір. - я підійшла ближче і обійняла свою дівчинку заливаючись гіркими сльозами.

- Валері. Цих пів року, що я провела з тобою, були найкращими у моєму житті. І нагадаю, я свідомо робила свій вибір, що вперше, що в друге. Я знала на що йшла, і я цілком і повністю поважаю те, що ти робила. Заради свого виду, я б теж віддала життя не замислюючись. - Тереса спробувала усміхнутись, але виглядало це як оскал і я ледь не засміялась.

- Тересо... Я хочу щоб ти жила незалежно від мене. - тихо сказала я.

- Я спочатку теж хотіла, але розуміла, що у мене немає другого шансу на окреме життя, а піти і залишити тебе без крил - це було б жорстоко. Знаєш, після нашого першого польоту, я більше не уявляю життя, без тебе на моїй шиї, а тепер все буде навпаки, я буду жити на твоїй. - віверна видала щось на подобі сміху.