Розділ 13

Цілий тиждень я думала, яким чином мені дістатися драконячих земель. Пробратись на полігон, щоб викрасти Тересу - не вийде, навіть пізньої ночі, віверн добре охороняють. Непомітно пройти крізь охорону і піднятися на гору віверн, щоб приручити іншу, теж так собі варіант. Хто знає, чи зможу я це зробити в темноті. Чекати наступного патрулювання, щоб втекти з нього, теж не варіант, мою відсутність помітять. Йти пішки через гори, взагалі дуристика і вірна смерть.Чорт! У мене не було вибору, потрібно навчитись перекидатись.

Пізно вночі я ходила до підніжжя гір і з усіх сил намагалась перетворитись на дракона, але це було марною затією. Лише вибилась із сил. Чи правильно я все робила не знаю, інтуїтивно намагалась виплеснути з себе магію, але нічого не виходило. Якби я хоч приблизно знала, як це робиться, було б набагато простіше. Навіть уявляла, як у мене ростуть крила і огортає той кокон, але все без толку. 

Щоб якось відволікти себе від важких думок і безперервних ридань, я знову поринула у навчання і часто засинала з книгою в руках. Одного разу мені снився сон, де мене наповнювало сонячне світло і знову пахло моїми улюбленими солодощами, після цього я прокинулась бадьорою і повною сил. Можливо так дракони поповнюють свої магічні сили? Це було загадкою для мене.

Часу щоб чекати не залишалось. Хто знає, можливо через місяць, процес перетворення на людину вже буде не зворотній. Зваживши всі за і проти, я вирішила вибрати самий простий варіант - дочекатися патрулювання і втекти від наставника, і будь що буде! Я не можу чекати ще пів року, щоб закінчити академію і уже потім мати змогу вільно літати з Тересою. Але якщо я зараз втечу, то академію мені уже не закінчити. Що ж заради того, щоб знову стати звичайною людиною, я готова на цю жертву. І зараз, моя єдина надія це Тереса, на якій я зможу полетіти на територію драконів.

Аарон Росс 

- Постарайся тримати себе в руках. Якщо помітиш якусь навіть маленьку зміну в своєму стані, одразу говори. А то рознесеш пів кварталу від перетворення. Зрозумів? - запитав я брата.

- Так, Аароне. Я все зрозумів. - ствердно відповів він.

Швидко перекинувшись, закинув Рея на шию і піднявся в небо. Малкольм і десяток вартових залишились чатувати біля кордону, на випадок, якщо Реймонд зірветься.

Я швидко подолав відстань до людського міста і спустився до підвіконня дівчини, обережно посадивши на нього брата. Реймонд неквапливо відкрив вікно, щоб не розбудити Валері і першим проліз в середину.

Ми стали навпроти її ліжка і Рей задіяв свій драконячих нюх. Я теж принюхався, але запах так і залишався дивним.

- Щось відчуваєш? - подумки запитав я брата.

- Так, напевно це той дивний запах про який ти розповідав. І справді, я відчуваю в ній драконицю, але з дивним запахом. - задумливо відповів мені Рей.

- Він схожий, на той запах, за яким ти тоді гнався? - запитав я.

- Ні, не схожий, але я відчуваю його в цьому домі. - подумки відповів він.

Крім дівчини, в цьому домі є ще два запахи і належать вони  її батькам. Що ж відчув брат?

Задіявши драконячий зір, ми обережно спустились сходами, Рей йшов попереду вишукуючи джерело запаху. Я весь час, пильно стежив за поведінкою брата. Використання, навіть таких незначних умінь, як нюх і зір дракона, може призвести до його раптової трансформації, та щей при такому близькому знаходженню до джерела запаху. Тому я і вирішив спершу привести його до дівчини. Задіювати нюх Рея на максимум, щоб шукати одразу в місті, зараз було вкрай небезпечно.

Він підійшов до дверей, які вели назовні і потім повернув голову вліво.

На стіні висіли гачки, а на них були підвішені ключі. Рей взяв один комплект і принюхався.

- Ось від цього ремінця відходить той запах. - подумки сказав він мені.

Можливо, ця річ належить тому, кого шукав тоді Реймонд.

- Ти відчуваєш присутність, господаря цієї речі? - запитав я.

Рей принюхався, але потім зупинився.

- Ні, в цьому домі його немає. Мені потрібна перерва. - здавлено відповів він.

- Добре, не напружуйся. Розпитаємо дівчину чия це річ. - сказав я і рушив до сходів.

Ми повернулися у кімнату Валері. Реймонд відійшов до вікна, а я підійшов ближче до дівчини, щоб розбудити. Я обережно потряс її за плече, але вона так і продовжувала спати. Я затряс її сильніше і приготувався закрити їй рота, щоб вона не кричала.

Валері потерла очі і різько відкрила їх. Побачивши мене, на обличчі дівчини промайнуло радісне здивування. Чомусь не такої реакції я очікував.

- О! Якраз ти мені, зараз і потрібен! - вона зі щасливим виразом обличчя, підвелась з ліжка і стала навпроти мене.

Позаду почувся смішок. Ми з Валері одночасно повернулись до вікна. Дівчина налякано відскочила до стіни, тримаючись за серце.

- Це ще хто? - важко дихаючи, тихо запитала вона.

- Мій брат. - так само тихо відповів я.

- А за вікном, ще десяток драконів стоїть? - з сарказмом запитала дівчина.

- Інші за кордоном, чекають на мою команду. Так, не про це зараз. Мені потрібно знати, чія це річ? - я показав їй ремінець на ключах.

- Ви, що в моєму домі лазили? - зло запитала вона.

- Відповідай на питання. - "попросив" я.

- У мене теж до тебе багато питань. - вона склала руки на грудях.

- Дай відповідь на моє запитання. - повторив я починаючи злитись.

- Ага, зараз відповім і ти втечеш. Е ні. Я до тебе тиждень намагаюсь добратися! - голосним шепотом майже кричала дівчина.

- Я ж внятно сказав. Спочатку ти розповіси мені про хазяїна цієї речі. - мій рівень гніву уже досягав максисуму. Ця юна персона бісила мене до неможливості.

Дівчина зло зиркнула на мене.

- Навіщо він вам потрібен і що ви збираєтесь з ним зробити? Відповідай чесно, інакше не скажу. - сердито промовила Валері.

- Реймонда. - я кивнув в сторону брата. - Тиждень назад, притягнув сюди запах, володаря цієї речі. - відповів я.

Судячи з того, як почав змінюватись її вираз обличчя, Валері все зрозуміла.