Розділ 9

Я сиділа в кабінеті капітана загону і розповідала все, що пам'ятала. Момент марення, про жінку і співрозмовника, я вирішила залишити при собі. Йому не потрібно знати про це, ще подумає, що я душевнохвора.

Містер Тантос спочатку насварив мене, адже сьогодні саме він ніс відповідальність за моє життя, а я вчинила дуже не розумно. Після того, як я вислухала всі нотації із зігнутою головою, капітан перейшов від вичитування до похвали і подяки. Навіть запропонував мені, після навчання, роботу в первинній ланці патрулювальників, тобто в елітному загоні.

Через півгодини я уже слухала куратора, який так само мене вичитував. Ну, а що мені було робити в тій ситуації, що склалась? Вже нічого не зміниш. Головне, що всі залишилися живі. 

Після того, як мене висварили всі хто тільки хотів я приєдналась до своєї групи. Ельса схвильовано підбігла, як тільки я з'явилась в її полі зору.

- Валері! Ти в порядку? - запитала вона.

- Так. Все добре, тільки трохи болить голова і йде обертом. - відповіла я.

- Тобі потрібно присісти. - подруга повела мене до лави і присіла разом зі мною. - Ти така молодець! Така відважна, навіть не злякалась тієї тварюки! - захоплено хвалила мене Ельса.

- Дякую Ельсо, але якщо чесно, мені було дуже страшно. - відповіла я.

- Але ж ти впоралась. Хто б міг подумати, що адептка змогла тягатись з драконом! Уяви, як завтра будуть ганяти на тренуваннях весь легіон, завдяки тобі. - захоплено і зі сміхом говорила дівчина.

- Не хочу уявляти. Вони тепер будуть ставитись до мене ще гірше. Доречі, а як там Тай? - запитала я подругу.

- Не знаю. Але чула, що його віверн зараз з пошкодженим крилом в лічниці. - відповіла вона.

- Я хочу піти туди. - сказала я.

- Ні, куратор же ясно наказав, чекати його тут і не розходитись. Думаю, на сьогодні тобі уже досить пригод. - вона усміхнулась.

Наче на замовлення з корпусу головної будівлі вийшов Тай, я не втрачаючи ні секунди побігла в його сторону, забувши за свою важку голову.

- Тай! Зажди! - крикнула я, наздоганяючи хлопця.

- Валері! Я шукав тебе, але мені сказали, що ваша група уже відправилась до академії. Як ти почуваєшся? - занепокоєно запитав він.

- Голова трохи йде обертом, а так все добре. Ми чекаємо на куратора. Краще скажи, як ти і твій віверн? - запитала я.

- Мене не зачепило, а от Гері добряче постраждав, крило зламане у двох місцях, тепер вся надія на неймовірну регенерацію віверн. Цілетелі зібрали крило і наклали шину. Кажуть, що для відновлення йому знадобиться більше місяця. Так, що Гері дали відпустку, а я буду патрулювати на резервній віверні. - розповів Тай.

- Я рада, що з тобою все впорядку і сподіваюсь, що Гері швидко одужає. - я підбадьорливо усміхнулась.

- Валері. Я хотів подякувати тобі і заодно вибачитись, за своє зверхнє ставлення. - сказав наставник, намагаючись уникнути зорового контакту зі мною. 

Напевно, йому не дуже приємно, зізнаватись у своїй неправоті якійсь студентці. 

- Я не ображаюсь. Чесно. Головне, що всі ми залишились живі. - я посміхнулась у відповідь.

- Згоден. Але ж дідько, ти така молодець! Задала дракону жару. - хлопець засміявся.

- Скоріше він мені задав. Я збилась з рахунку, скільки разів прощалась з життям, поки той чорний не прилетів, хоча спочатку подумала, що він теж хоче мене вбити. - відповіла я.

- Наскільки мені відомо, це їх вожак. Можливо намагався врятувати дикого і йому просто було не до тебе. Пощастило, що ти не потрапила в лапи цих бісових тварюк. Вибач, що не зміг захистити тебе. - Тай затих і нахмурився.

- Ти не винен, що так сталося. Винуватець в цій ситуації, лише дикий дракон. - відповіла я.

- Знаєш, дивно все це якось, і так кортить дізнатися, чому деякі з цих тварин, втрачають здоровий глузд і нападають на нашу територію. Коли ж це все закінчиться...- Тай стояв з задумливим виразом обличчя.

- Я б теж хотіла дізнатися. - я важко зітхнула.

- Тебе гукають. - сказав наставник і кивнув в сторону моєї групи.

Я озирнулась і побачила, як Ельса активно махала руками.

- Добре, я тоді піду. До зустрічі. - сказала я наставнику.

- Бувай. Ще побачимось. - відповів він.

Попрощавшись з Таєм, я швиденько побігла до групи. Наш куратор вийшов з корпусу головної будівлі і розмовляв з капітаном загону на сходах.

- Вирішила не кричати, щоб не привертати уваги. Тобі вже і так дісталось. - пояснила Ельса.

- Дякую тобі. - відповіла я.

- А знаєш, Тай доволі симпатичний. - прошепотіла подруга, загадково граючи бровами.

- Ой, не починай. - цокнула я язиком.

- Ви так гармонійно виглядали, коли стояли поруч. - продовжила вона свої знущання.

- Про що ти думаєш взагалі? - я легенько штовхнула її в плече - Він старший за мене на сім років! - голосним шепотом відповіла я, щоб не привернути увагу одногрупників.

- І що? Я вважаю, що це не велика різниця. - закотила очі Ельса.

- Для мене велика. І в нього, скоріше за все, є дівчина. - сказала я.

- А ти звідки знаєш? Уже розпитувала? - з єхидсвом і усмішкою запитала подруга.

- Так йому уже двадцять п'ять, повинна бути. - спокійно відповіла я.

- Добре, я дізнаюсь. - загадково сказала подруга.

- Ти спочатку з собою розберись. Ходиш зітхаєш, біля хлопця, якому ти не цікава. - намагалась я перевести стрілки на неї.

- Ауч, як грубо. Я ж заради твого блага стараюсь. - показала язика ця нахаба.

От спілкуємось чуть більше місяця, а відчуття неначе все життя знайомі. І я можу їй сказати все, що думаю. Напевно так і повинна виглядати, справжня жіноча дружба.

- Пізніше все обговоримо. Куратор іде. - кивнула я головою в сторону головного корпусу.

Ми летіли слідом за куратором, тримаючи стрій. Містер Райнер був ще більш вимогливим чим Дальвус Алтімор, тому ніхто з групи навіть і не думав показувати непокірність. Чомусь я летіла з передчуттям, що сьогоднішня витівка пізніше мені ще аукнеться. Можливо він просто не хотів, сильно сварити мене на території легіону.