Розділ 7

Він вступив з ним у бій! Поки я на всіх парах летіла до наставника, Тай уже бився з драконом. Оце габарити у цієї тварюки, просто неймовірні, і вправду втричі більше за віверну, як і писалось у підручнику.

Оцінивши ситуацію, я не вигадала нічого кращого, ніж відволікти його увагу на себе, щоб у наставника з'явилась можливість зайти ззаду і убити тварюку, яка ніяк не хотіла змінювати свій напрям польоту. Але ж, як це зробити!? Мені потрібно залишатись на достатній відстані, щоб мати невелику фору для втечі, адже дракон втричі більший і через це, може бути швидшим за мою віверну, яка в додачу ще й мене на своїй шиї несе.

Блискавична ідея миттєво стукнула в голову. Я дістала ракетницю і набій, зарядила і добре прицілитись, щоб ненароком не потрапити в наставника. Зараз він активно кружляв поблизу дикого дракона, збиваючи його з толку і не даючи продовжувати політ у напрямку міста, але це не дуже допомагало і дракон почав просуватись далі, ознаменувавши своє роздратування гучним гортанним ревом. Віверна Тая почала вибиватись із сил і стала менш рухомою, потрібно діяти, адже поки прибуде підкріплення, наставник може і не протриматись стільки часу. Я вистрелила. Заряд попав прямо в голову дракону і покрив його димом, закриваючи огляд. Шкоди йому це звісно ж не завдасть, але по ідеї, це повинно перемкнути всю увагу на нас с Тересою. Після пострілу, Тай помітив мене і крикнув, щоб я тікала звідси, але я відмовилась і прокричала, що відверну увагу тварюки для його маневру. Дим розсіявся і дракон з усіх сил рвонув в мою сторону. Тереса миттєво набрала швидкість намагаючись втекти. Моє серце билось, як навіжене і я боялась навіть на секунду озирнутись. Надія була лише на наставника і на мою віверну, яка зараз вибивалась із сил, тікаючи від цієї громадини. Ми летіли вздовж кордону, намагаючись триматись, як можна нижче, щоб мати змогу ховатись між верхівками гір. Судячи з голосного реву, я досі цікавила тварюку і вона продовжувала летіти за мною, не втрачаючи темп.

- Давай Тай, нападай. - кричала я на все горло. Відповіді не було, тому я швидко озирнулась, щоб побачити де зараз наставник. Він тримався позаду намагаючись наздогнати дракона, але його Файрон добряче відставав.

Чорт! Що ж мені робити далі!? Нам не можна зменшувати темп, адже тоді дракон швидко наздожене і мені з Тересою гайки. Розлючений дракон різько змахнув хвостом і Тай не встиг ухилитись, удар прийшовся по крилу його віверна і вони ледве приземлились на найближчий виступ.

- Тікай Валері! - прокричав Тай.

Все, от тепер нам точно кінець. Я подумки попрощалась з життям і вибачилась перед Тересою за свою дурну ідею. Якщо мені і вдасться сховатись десь поміж тріщинами гір, то можливо ми залишимося живими, але тоді дракон полетить в сторону міста і хто знає, чи зможе група підкріплення перемогти його на відкритій місцевості над містом. Ні так ризикувати не можна. Тереса почала вибиватись із сил. У нас залишалось зовсім малу часу. Потрібно щось швидко вигадати. Стоп! А що, якщо вести його в напрямку драконячих володінь? Все рівно нам не жити, а так хоч виграємо час, поки група добереться до місця призначення, щоб захистити кордон вразі його повернення. 

Я дістала ракетницю і вистрілила чорним набоєм у верх, показуючи моє точне місце знаходження. Після цього стрімко змінила напрям в сторону драконячих володінь, адже після вистрілу дракон почав ще гучніше ревіти. Я зігнулась і міцно обійняла шию своєї віверни.

- Я вірю в тебе, моя дівчинко! - прошепотіла я тихо, але була впевнена, що Тереса мене почула.

Все вийшло, дракон слідував за нами по п'ятах, намагаючись дістати нас за всяку ціну. Часу щоб оглянутись навколо не було, ми намагалися летіти над самими деревами, щоб ця тварюка нас не наздогнала. 

Цей дракон був молодою особиною так, як не міг дихати вогнем і був досить повільним. Ну хоч десь нам пощастило, можливо і удастя відвести його глибоко у драконячі володіння, а потім якось повернутись. Хоча навряд чи, наше проникнення залишиться непоміченим, скоріше за все, ці вищі тварюки, уже в курсі нашого перебування на їх території.

Думки хаотично переплітались в голові, що такого можна вигадати, щоб врятуватись? Ідея почала формуватися, але її перебив ще один гучний рев. Прямо на зустріч нам, летів великий чорний дракон і судячи з усього, він був врази більший і швидший за червоного. Нам кінець. 

Я міцно закрила очі і приготувалась до того, що зараз нас з Тересою спопелять. Чорна тінь, закрила небо над моєю головою. От і все. 

Секунд через десять я відкрила очі, так як нічого не відбувалось. Чорний пролетів над нами і накинувся на червоного. Судячи з усього, він намагався його стримати. Недовго думаючи ми з Тересою облетіли цю бійку стороною і припустили в сторону наших гір, набравши достатню висоту, щоб нас було не так легко помітити. 

Моя дівчинка летіла з останніх сил. Я хоч і не була віруючою людиною, але молилась усім знайомим і незнайомим богам, аби вони дали ще трохи сил, моїй відважний віверні. І вони мене не почули. Тереса стала втрачати швидкість і в якийсь момент каменем полетіла до низу. Я намагалась привести її до тями, але все було безрезультатно. Нас перекидало і крутило у повітрі. Ми стрімко неслись в низ, наближаючись до крон широколистих дерев, я плакала і прощалась з життям. Я вже збилась з рахунку, скільки разів за цю годину з ним прощалась.

Мені здавалося, що минула ціла вічність з моменту нашого падіння. Я подумки приготувалась до зіткнення з твердою поверхнею, але Тереса зм'ягчила моє знайомство з землею. В останню секунду я зрозуміла, що це була зовсім не земля, ми падали в невеличке озеро. Я швидко набрала повні легені повітря і зажмурилась. 

Після падіння, у мене виникло відчуття, що я знаходжусь не під водою, а в якомусь вакуумі. Я почала швидко гребти руками, намагаючись швидше дістатись до поверхні, але це було марною затією тому, що я була пристебнута до Тереси захисними пасками безпеки. 

Я намагалась їх відстебнути, але нічого не виходило. В якийсь момент я зрозуміла, що більше не можу, все моє тіло жадає зробити хоч малесенький ковток повітря і піддавшись потребі організму я вдихнула. Мої легені вмить наповнились водою, біль який почав розпирати грудну клітину, був просто нестерпним. Я з останніх сил хаотично махала руками, і коли сили повністю залишили моє тіло, я відчула, як моя свідомість теж покидає мене.