Розділ 5

Я летіла і відчувала нестримний потік вітру на своєму обличчі, який дивним чином не приносив мені жодного дискомфорту. Краєвид, що розкинувся підімною просто заворожував своєю красою. Такої великої кількості дерев я ще ніколи не бачила, як і теплого сонечка, ніжні дотики якого відчувались і гріли все тіло. Попереду показалась велика протяжна річка і в думках промайнуло, а чому б не спуститись до неї і не торкнутись її гладі? Це я і зробила. Поверхня річки була надзвичайно теплою і приємною на дотик. Повільно плануючи над водою я думала про те, чому я не бачу під собою віверни, але тінь від її тіла відображалась у воді. Виходить я віверна? Дурня якась, але ж це сон, все можливо. Після декількох хвилин я вирішила що можливо росту. Мама говорила, коли дітям сниться, що вони літають - значить ростуть. Від роздумів мене відволікла тінь, яка закрила собою усе навколо. Стало темно і страшно, я несміло поглянула в гору і ледь не втратила контроль над польотом. Надімною летів величезний дракон. Коли він зрозумів, що я його помітила, почувся гнівний гучний рев, який просто заклав мої чомусь чутливі вуха. Страх заполонив і скував тіло. Тікати! Потрібно тікати! Ця думка хаотично билась в моїй голові. З усіх своїх сил я змахнула крилами...

- Валері! Пора вставати! - слова мами проникли в мою свідомість і я прокинулась.

Що це був за сон? Такий реалістичний, аж до жаху реалістичний. Я сіла на ліжку і обійняла себе руками. Це було моторошно, відчувати цей дикий страх.

Часу на те, щоб розібратися з усім, що зі мною відбувалось не було, тому коли я трохи прийшла в себе - почала швидко збиратись, щоб не запізнитись в академію.

- З днем народження моя люба! - мама підійшла і обійняла мене.

Я й зовсім забула про своє свято. Ці підготування до приборкання віверни затягнули мене настільки, що все з голови вилетіло.

- Вітаю моя дівчинко! - тато нарешті дочекався своєї черги привітати мене.

- Ми підготували тобі невеличкий подарунок. - мама посміхнулась і вручила мені величеньку коробку.

Я швидко впоралась з обгорткою і затамувала подих. Там були високі черевики на шнурівці із масивною підошвою. Такі як я хотіла.

- Вони ж такі дорогі. - тихо сказала я. 

Наша сім'я була не дуже заможною, але і не бідною. Будинок де ми жили був двоповерховим, але не надто просторим, проте місця вистачало усім. Ми могли собі дозволити різні продукти і речі, але вироби зі шкіри гірського оленя коштували дорого. Тому я розуміла скільки коштів було витрачено на цю красу.

- І що? Сьогодні ж твій вісімнадцятий день народження. Так що приміряй. - посміхнувся тато.

- Давай давай, ми чекаємо. - підтримала його мама.

Я ледь не пищала від радості, коли одягала цей витвір мистецтва. Вони щей брунатного відтінку, як моя Тереса і до кольору мого волосся підходять! Клас, клас. Черевики сіли як влиті. 

- Дякую вам! - я кинулась обіймати батьків.

Після поздоровлення батьки зібрались на роботу, а я побігла до полігону. Хоч зараз і панувало літо, але воно було прохолодним, тому таке тепле взуття було в самий раз. Тим більше мені ще літати, а в небі холодно, яка ж я вдячна батькам. 

Люди, які до війни жили в Едонбороу, розповідали своїм онукам, якии теплим тоді було літо. І діти могли бігати босоніж по траві. Я б теж так хотіла, але це занадто спокусливо. Не хотілося б захворіти. Хоч наш народ і пристосувався до цих суворих умов, але хвороби є хвороби так, що потрібно себе берегти.

Сьогодні містер Дальвус Алтімор буде проводити заняття з приборкання. Починалось все з того, що ми заходили в клітку до своїх підопічних, яких приковували і зв'язували пащі. З мого прохання ловці не чіпали Тересу, тому ця пані спокійно лежала в своїй клітці в повному комфорті.

Чесно кажучи, зараз я трохи засумнівалась в своїх діях. Адже можливо віверна буде поводити себе не так дружелюбно, як при першій зустрічі.

Сумніви розвіялись, як тільки я підійшла впритул до неї. Тереса одразу ж притулила свою голову до клітки радісно випускаючи повітря через ніздрі. Не знаю чому, але за цими її діями я розуміла в якому вона була настрої.

- Заходити по черзі. Андерсон, починай. - сказав містер Дальвус, стоячи поруч з Нейтом. 

Ловці стояли позаду, тримаючи на поготові спеціальні палиці, які били струмом. Всі інші адепти чекали своєї черги і спостерігали за Нейтаном.

Він зайшов до Лейли пильно дивлячись їй у вічі. Зараз його задача, не робити різких рухів і не проявляти агресії. Віверна повинна відчувати від нього лише спокійні емоції. Лейла поводила себе норовливо і пручалась, але не намагалась напасти. Це було хорошим знаком.

Як і завжди я ледве дочекалась своєї черги. Містер Дальвус не викликав мене, а спочатку дав завдання моїм одногрупникам і відправив їх усіх на тренування з мечами.

- Ну що Хейлс, заходь. - сказав він мені.

Я в піднесеному настрої швидко зайшла в клітку і без усіляких побоювань підійшла і обійняла за шию свою бестію. Вона привітно обкрутила мене своєю шиєю у відповідь.

- Виводь її на полігон. - почула я від куратора.

- Ви дозволите політати? - запитала я з завмиранням серця.

- А чому б я тоді тобі сказав виводити її? Звісно ж. Вперед Хейлс. - містер Дальвус добродушно усміхнувся.

Тереса спокійно пішла за мною на полігон, але під наглядом ловців. Через їх присутність вона постійно роздратовано фиркала, але нікого не чіпала.

Куратор вручив мені сідло для польотів і сказав самостійно його установити. Все б нічого, але на практиці я ще цього не робила, лише спостерігала, коли це робили ловці на тренувальних вівернах.

- Я не впевнена, що зможу правильно його установити. - сказала я містеру Дальвусу.

- Знаю. Але це найкращий спосіб швидко навчитись. Починай, а я буду тебе виправляти, якщо буде не так, як потрібно. - заспокоїв він мене.

- Добре. - погодилась я. Все-таки він правий, мені так справді легше запам'ятати, коли роблю щось сама.

Я почала протягувати ремені обмотуючи міцні лапи Тереси. Кріплення знизу мали вигляд вісімки і фіксувались до сидіння, яке знаходилось біля основи шиї. Куратор декілька разів мене поправляв і сам підтягував деякі ремені. Потім перевірив чи добре тримаються стремена на путлицях. Після того, як містер Дальвус одобрив моє перше сідлання вівернни, я швидко забралась на своє законне місце і прикріпила паски безпеки, які кріпились до поясу штанів. Це було на випадок, якщо вершник буде необережним при польоті.