Розділ 3

Вчора, мої батьки, приготували для мене святковий стіл і чекали з хорошою звісткою. Але, але, нажаль але. Ну нічого, я хоч і засмутилась, але зовсім трохи. Все ж моя віверна чекає на мене, я в цьому впевнена, тому старалась не показувати батькам свій зіпсований настрій. Вони спочатку теж засмутились, що у мене не вийшло, і виглядали схвильованими, але коли побачили, що я в доброму гуморі, то розслабились і почали жартувати з цього приводу. Так, що мій настрій поступово прийшов до норми. Сьогодні ввечері я вирішила більше не повторювати матеріал, а просто спокійно лягти спати. Сон ніяк не йшов тому, що в голові застрягла одна думка. Чисто технічно я програла бажання Нейтану, адже в мене не вийшло приручити віверну, ну поки не вийшло, маю на увазі з першого разу. Сьогодні він про це не сказав, щоб мене не засмучувати, але завтра нагадає. І мені дуже цікаво, що ж він придумає. З цими думками я поступово провалилась у сновидіння.

Ми з містером Дальвусом впевнено крокували на полігон. Поки він діставав приспособлення для переносу пасажирів, я тим часом розглядала, як приручені віверни розминали крила. Наглядачі виводили їх на довгих і міцних ланцюгах, по черзі на полігон, щоб дати змогу насолодитися польотом і підготуватись до зустрічі зі своїми вершниками.

- Адептка Хейлс. Годі мріяти, ходімо вже. - сказав куратор.

Ой, ну трохи замріялась, з ким не буває. Я вибачилась і швиденько пристебнула ремені на приблуді. Так ми називали ці приспособлення, за допомогою яких доросла віверна може переносити ще одну людину. Звісно її використовували не часто, адже бестії важко возити двох одночасно, але інших варіантів немає так, як на шиї де кріпиться щось на зразок сідла, вистачає місця лише на одного, всі інші ділянки її хребта усипані шипами, як і у драконів. Віверни це їх зменшена версія. Говорять, що в раза три - чотири. Сама я точно не можу сказати, адже ніколи не бачила, які розміри має справжній дракон.

Це відчуття польоту не можна було ні з чим зрівняти. Навіть будучи пристебнутою пасками і висячи під шиєю у Бетсі ( так містер Дальвус назвав свою бестію ) я відчувала просто дитяче захоплення.

- Йдемо на приземлення! Приготуйся! - крикнув куратор.

Він почав поступово знижувати висоту, поки мої ноги не торкнулись гірських каменів. Ми робили посадку недалеко від плато, щоб не наполохати віверн, які мирно відпочивали. 

- Сподіваюсь, ти швидко впораєшся. - сказав містер Дальвус пробираючись крізь неглибокий сніг.

- Я теж на це сподіваюсь. - відповіла я. 

Що ж мій зоряний час настав. Бестрії спокійно спали і не звертали на мене жодної уваги. Слідуючи правилам, я почала наближатись до тої, що розміщувалась найближче. Вона відчувши моє наближення, гучно видихнула через ніздрі. Я підійшла впритул, щоб піймати її погляд, але бестія знервовано махала хвостом і почала переміщуватись в іншу сторону плато. Я вже встигла засмутитись, але сталось те, чого я не очікувала. Багряного кольору віверна почала нюхати повітря і наближатись до мене. Чорт забирай і що мені робити? Я трохи розгубилась, в таких випадках нас навчали, що потрібно тікати, але якщо я зараз втечу, то доведеться летіти сюди ще й завта. Ні, ні і ще раз ні, я взяла себе в руки і почала ловити її погляд. 

- Сьогодні я полечу звідси і зроблю це лише на тобі! - сказала я, дивлячись на багряну віверну. Вона проігнорувала мої слова і спокійно підійшла до мене впритул. Потім нагнула голову не розриваючи нашого зорового контакту. Мої руки спітніли і ремінь, який я тримала, скользав між пальців.

Ось мій шанс! Тільки но я хотіла зробити швидкий ривок і обхопити її шию руками, як бестія просто взяла і лягла передімною. Я впала в ступор і не знала, що робити далі. Особливо після того, як вона мордою доторкнулась до моєї ноги. І хто тут кого зараз приборкує? Не знаю чому, але після цього страх до цього величного створіння випарувався за секунду. Тому я преспокійно, але з обережністю всілась на шию віверні і обхопила її ременем, закрутивши його за випираючі шипи. Я приготувалась до того, що вона одразу рвучко сігане зі скелі, але віверна і надалі лежала.

З обличчям повного нерозуміння я повернула голову в сторону куратора. Той стояв так само здивовано потираючи потилицю. І що мені робити далі? Містер Дальвус відмер і хлопнув руками, показуючи цим жестом, які дії мені потрібно виконати. Ну що ж спробуємо. Я легенько стукнула віверну ногами, та підвелась на лапи і знову заклякла на місці. В мене вже почало сіпатись око. Що це за знущання? Я готувалась до зовсім іншого. 

Нічого нового на думку не спало, тому я вирішила ще раз стукнути її ногами. І це подіяло! Бестія підійшла до краю плато, повільно зістрибнула і зависла у повітрі. Вона, що мені підкоряється!? Я не могла повірити в те, що бачу і нахилилась вперед, щоб дати зрозуміти бестії, що потрібно летіти. І вона це зробила, послухала мене. Трохи склавши крила віверна прискорила наше вільне падіння. Не долітаючи декілька кілометрів до землі вона розрівняла крила і плавно плила у повітрі. Чомусь я не так уявляла свій перший політ на неприрученій віверні, але все рівно те, що відбувалось мені сподобалося. Відчуття невагомості і свободи, гул вітру у вухах і адреналін в крові. Коли я повністю пережила ці емоції, думка яка майнула в моїй голові, ледь не опустила мене на землю. Стоп! Вона мабуть приручена. Це єдине пояснення того, чому вона так покірно до мене поставилась. Я оглянула шию віверни на предмет мітки, але її не було. Отже вона просто миролюбива. Зробивши декілька кіл навколо полігону, ми сіли на тверду землю. Внизу нас чекали люди, які допомагають новоспеченим наїздникам втримати бестію після приземлення. Я злізла з неї і побігла їм на зустріч, намагаючись попередити, що не потрібно її чіпати, але ловці мене не розчули і почали кидати мотузки, щоб знерухомити віверну. Спокійна віверна почала ревіти на все своє горло і активно скидала з себе пути. Не витримавши цього я побігла і стала перед бестією. Вона підійшла ближче і огорнула мене хвостом, неначе захищаючи від ловців. Ім'я для цієї непокірної пані, само прийшло мені в голову.