Розділ 2

- Що ж, раз усі на місці прошу слідувати за мною. - сказав Дальвус Алтімор і рушив в сторону гори диких віверн.

Дорога до них займала приблизно годину часу. Стежка на цю гору, була зроблена з кам'яних східців. Вона ніби серпантин вилась навколо і обіймала гору тягнучись у верх. 

У підніжжя цієї гори, де розкинулось наше місто, хоч зараз і процвітав початок прохолодного літа, але на самій її верхівці, ще й досі можна було побачити сніжну шапку. Тому кожен хто туди йшов мав при собі в сумці теплий одяг і взуття.

Я вперше підіймусь на цю гору, хоч і мріяла зробити це ще в дитинстві. Але ця мрія, так і не здійснилась. Після одного нещасного випадку, коли такі ж цікаві діти як я, вирішили піднятись на гору, щоб зблизька побачити казкових віверн, не втримались і зірвались у низ. Відтоді місце навколо стежки огородили високим парканом, а прохід добре охороняють. 

- Вітаю капітане! -  охорона стала струнко.

- Та облиште, давно уже не капітан. - сказав містер Дальвус, але по його очах було видно, що він радий такому зверненню. - Ось наші перепустки. - він передав охоронцям теку з документами.

Сторожі викликали кожного по імені і перевіряли наші посвідчення.

Коли перевірка закінчилась, ми рушили в дорогу. Всі йшли по парах, так як стежка була не сильно широка, але після того випадку ще й огороджена збоку.

Талісія весь час не добре на мене зиркала. Адже коли вона підійшла до Нейта і запропонувала йому підійматись разом. Він відмовив і сказав, що піде зі мною.

Дивно, як швидко може змінитись відношення до людини. Знали одне одного все життя, разом навчались в школі, залишались з ночівлями і в один день все це зникло. Не знаю, чи я просто не помічала її заздрощів раніше, чи вона такою стала від захоплення до Нейта.

З ним ми познайомилися на першому курсі, до того Нейтан навчався в іншій школі і тому ми не бачились раніше. Він сподобався мені з першого погляду і я була б рада, якби це було взаємно, але навряд чи.

- Лері, ти мене взагалі слухаєш? - запитав Нейт і вирвав мене зі світу спогадів.

- Що? - перепитала я. 

Ага слухаю. Думаю про тебе якраз, хоч і обіцяла собі більше цього не робити.

- Я запропонував тобі сходити в кафе після того, як закінчимо завдання. - він мигцем глянув в мою сторону і швидко повернувся.

- Давай. Я не проти. - вирішила все-таки погодитись. Ми ж друзі чому б і ні.

Спину неначе обпекло і я ледве стримала себе, щоб не розвернутись. Позаду, власною персоною, йшла Талісія і сто відсотків спопеляла мене поглядом. Скоріше за все, підслуховувала про, що ми розмовляємо і зараз її там розриває від злості. Мені здається, що вона трохи зійшла з глузду. Як на мене це трохи занадто, так захоплюватись кимось. 

Я сильно образилась на Талісію. Два роки вона знала про мою симпатію до Нейта, а про свою мовчала. Не думаю, що її почуття до нього утворились за один день. Отже виходить, що секретами в нашій дружбі, ділилась лише я. От тобі і подруга називається. Якби одразу б сказала, то можливо я відступила, а так заявила мені, що тепер вона моя суперниця. Що ж, це її вибір, але я не збираюсь з нею змагатись.

Ми підійшли до місця призначення. Прямо перед нами, на великому виступі, хаотично розмістились дикі віверни, які зараз мирно спали. Це було місце їхнього відпочинку після полювання і довгих польотів. Куратор різко зупинився і наказав дістати теплі речі. Група швидко одягнулась і стала чекати подальших вказівок. 

- Почнемо по списку. Нейтан Андерсон. - назвав першого містер Дальвус і свиснув у спеціальний свисток, щоб призвати свою віверну, на всякий випадок для нашої підстраховки.

Нейт кивнув куратору і підмигнув мені. Я побажала йому удачі. Вона йому знадобиться.

Хлопець почав неспішно підходити до найближчої віверни. Зараз його задача не лише осідлати свою, а й налякати, як можна менше бестій. Щоб інші чотирнадцять членів курсу теж змогли сьогодні приручити своїх віверн.

Я неусвідомлено залюбувалась Нейтаном, поки він зосереджено виконував усі пункти. Його світле, коротке волосся розвівалось від поривів вітру, злегка закриваючи блакитні очі. Пухкі губи були трохи привідкриті, а темні, густі брови були насуплені, що показувало його зосередженість. Так, все. Друзі ми друзі.

Ось Нейт стає перед самим носом віверни, вона підіймає голову і він входить з нею в зоровий контакт. Бестія випростовується у весь свій зріст і починає активно рухати хвостом. Показуючи свою ворожість. Хлопець робить усе за сценарієм. Різький ривок і ось він уже сидить на спині віверни, накинувши на її шию спеціальну пряжку. Вона намагається скинути його з себе, але у неї це не виходить і тому віверна, так само по сценарію, вирішує зробити це у повітрі. Бестія пікірує в низ притиснувши до свого тіла крила. 

- Давай Нейте. Ти зможеш. - шепочу я.

Нерви натягнуті як струна. Лиш би ти впорався. Містер Дальвус Алтімор прикликав свою бестію ближче.

Вся групах завмерла пильнуючи небо. Вони винирнули із-за виступу з такою швидкістю, що я аж сіпнулась. Це було прекрасно! У нього вийшло! Тепер його задача долетіти з нею до полігону. Щоб закрити щойно підкорену віверну у клітці. Надалі Нейт буде дрессирувати і навчати її, як і всі ми.

Прослідкувавши за учнем за допомогою бінокля, містер Дальвус почав викликати наступних допоки не прийшла моя черга. Так, мені довелося чекати до останнього. Проте в цьому є і свої плюси. Я набралась деякого досвіду, поки мої одногрупники сідлали своїх бестій. 

- Валері Хейлс. Давай дитинко. Ти остання. - усміхнувся куратор.

Я згадала нашу з Нейтом домовленість і подумки усміхнулась. Потім вдихнула на повні груди і повільно видихнула. Це мене трішки заспокоїло. На плато залишилось не так багато віверн, лише чотири, які спали згорнувшись калачиком. Вибравши свою ціль, я потихеньку почала до неї наближатись, але після пари кроків, бестія відчула мене, відкрила очі і зірвалась з місця, видавши голосний рик. Інші почувши його поспішили слідом. Я ледь стрималась, щоб не завити, коли остання з них зникла за розсипами гір.