Розділ 1

Вершники, які так вправно літають на приборканих бестіях і хизуються, показуючи себе в усій красі, завжди заворожували мене, ще з самого дитинства. Стати вершиником - було моєю заповітною мрією і тому, я сумлінно навчалась, щоб вона здійснилась. І ура! Нарешті це станеться уже завтра! Наша група, вирушить високо в гори, щоб знайти своїх віверн і осідлати їх. Я уже не можу дочекатися цього моменту.

- Пам'ятайте! Головне правило при поводженні з віверною...- Дальвус Алтімор пильно оглянув групу студентів.

- Дивитись їм прямо у вічі і слідкувати за рухами. - хором відповів увесь курс.

- Молодці. Що ж, сподіваюсь, кожен з вас, недарма тут два роки штанці протирав і зможе приручити свою бестію. - він сплеснув в долоні - А тепер по домівках дітки. Нагадую, завтра о сьомій біля полігону і без запізнень. - суворим тоном закінчив чоловік. 

Наш куратор - знавець свого діла. Мені завжди подобалось, як він викладав і пояснював матеріал. Зараз він чоловік в літах і з сивим волоссям, але в свій час, містер Дальвус був капітаном загону, що патрулював околиці "наших володінь". На його рахунку був лише один дикий дракон, але це було і так забагато. Звісно ж всі ми розуміємо, що наше місто було щедрим дарунком від драконів, але як виявилося, не всі ці звірюки розумні. Ніхто не знає, чому так сталося, але зі слів старшого покоління, колись усі дракони мали розум і другу іпостась, зараз трапляються поодинокі випадки, коли дракони звіріли і нападали на наше місто. Їх вожак, так і не зміг дати нам пояснення, чому так вийшло. Лише сказав, що ми можемо відганяти і в крайньому випадку убити такого дракона, якщо той прилетить на нашу територію і ми не зможемо його відігнати. Це був один єдиний випадок, коли їхня раса контактувала з нами, від того самого дня. Що ж більше нам і не потрібно, вони не чіпають нас, ми їх. Все чесно.

- Мамо! Я вдома.- я зайшла в рідний дім з радісною усмішкою.

- Валері, люба. Вечеря на плиті, накрий будь-ласка поки я розберусь з речами. - крикнула мені мама з ванної кімнати.

- Добре. - погодилась я і почала накривати на стіл.Сьогодні вона постаралась на славу. 

Мої улюблені страви, чекали свого часу в казанках і манили своїм ароматним запахом, неначе говорили "з'їж мене до останньої крихти".

- Тато щось сьогодні запізнюється. Дивно. - матір підійшла ближче і ми обійнялись.

- Ти так постаралась. Не треба було! - вдячно сказала я. Знаючи, як важко вона працює.

- Завтра у тебе важливий день. Я хотіла, аби ти набралась сил, щоб підкорити ту тварюку. - усміхнулась вона до мене.

- Вони не тварюки, мамо це - величні створіння і ти ж знаєш, як я ними захоплююсь. - обурливо поглянула я на цю прекрасну жінку.

- Знаю, але досі сподіваюся, що ця твоя дитяча захопленість колись пройде. Вкотре повторю, це небезпечні тварини. І їх варто остерігатись. - важко зітхнула вона.

- Не пройде, можу тобі поклястись. - хіхікнула я у відповідь.

- Ти не змінюєшся. Як справи у Талісії? Щось я давно її не бачила. Ви що перестали спілкуватись? - наступила мама на болючу рану.

- Не я перестала, а вона. Вчора заявила мені, що не хоче більше продовжувати зі мною спілкування. - сказала я.

Мама відволіклась від розкладання виделок і високо підняла брови.

- Ця робота, змушує мене пропускати всі важливі події у житті моєї дитини. - вона важко зітхнула - Пробач люба. Що ж між вами сталось? - запитала мама.

- Мамо перестань вибачатись через дрібниці. Твоя робота, годує нашу сім'ю так само, як і татова. І нічого страшного, що ти дізнаєшся деякі новини на день пізніше. Щодо Талісії, вчора вона мені заявила, що закохана в Нейта і тому нам не варто більше товаришувати, адже вона намірена добитись його уваги. - пояснила я.

- Он воно що. А ти, що думаєш робити? Хочеш відступитись? - мама з прищуром глянула на мене.

- Пфф, наче я сильно близько до нього стояла. - засміялась я - У нас з Нейтом суто дружні стосунки. Я не намірена вішатись йому на шию, як Талісія. Навіть якщо він мені подобається. Ти ж знаєш. - важко зітхнула я.

- Знаю і поважаю твій вибір. Сама такої ж думки. Але можливо потрібно хоч якось натякнути хлопцеві, що він тобі не байдужий? - запропонувала матір.

- І як ти це собі уявляєш? "Привіт Нейте, ти знаєш, ти мені подобаєшся уже два роки, давай зустрічатись?" - передражнила я Талісію, яка майже так і зробила.

Мама засміялась і я разом з нею.
- Я дома! - почули ми голос тата і одразу затихли - Що таке цікаве обговорювали? Ваш сміх чути на весь Терикон. - сказав він зі смішинкою.

- Привіт тату. Та нічого такого. Згадували історії з мого дитинства, поки чекали на тебе. - відповіла я і обійняла батька.

- Сподіваюсь не ту, коли ми тебе знімали з даху будинку? Зовсім не смішна історія. - награно суворо сказав тато, ховаючи усмішку.
- А мені було весело. - з такою ж награною образою відповіла я.

Тато лише закотив очі на мої слова і підійшов до мами, щоб її поцілувати.Ми сіли за стіл вечеряти і кожен почав розповідати, як минув його день. Батько повідомив нам радісну новину, його підвищили до керуючого групи в копальнях, тому він трохи затримався сьогодні. Ми з мамою зраділи цій новині, адже тепер йому потрібно буде не так часто спускатись під землю, а ще завдяки цьому, наша сім'я матиме трохи більше коштів.

Мама розповідала про свою роботу в лічниці. Вона у мене помічник цілителя і працює змінами. Цікава робота, але це не для мене. Хоч завдяки матері, я багато чого знаю про цілительство. Вона мене всьому навчила.

Я вирішила розповісти батькам, яку тактику буду використовувати для того, щоб осідлати і приборкати віверну. Хоч вони і мало чого розуміли в цьому ділі, але все рівно намагались щось мені порадити. 

Після вечері і розмов я сиділа в своїй кімнаті і думала про Нейта. Саме простіше, що я можу зробити, щоб не втратити його, це бути просто другом. Тому з цього дня я більше не буду про нього думати.

Вся ця ситуація доводила мої мізки до кипіння, тому я вирішила розгрузити думки і ще раз повторити матеріал, який може мені допомогти завтра. І не помітила, як заснула з книгою в руках.
Мені снився чудовий сон. Я летіла. І це було настільки прекрасно, що перехоплювало подих. Відчуття свободи просто переповнювало мене до країв. Хотілось розкласти руки в сторони і закричати на все горло, що я і почала робити, але моя матір вирішила розбудити мене в самий не підходящий момент.
Мій настрій упав на дно прірви, але потім з кухні донеслись слова мами, які нагадали мені, що сьогодні за день і бойовий настрій знову злетів у гору. Чесно кажучи я дуже нервувала, хоч і давно мріяла про цей момент. Тому мій сніданок залишився майже недоторканим. Після підбадьорюючих слів батьків я рушила в сторону полігону, де повинна зустрітись уся наша група. 
- Агов! Зажди! - хтось кричав у натовпі - Лері! - почекай.
Почувши своє ім'я я зупинилась і оглянулась. Так мене називав лише Нейт. Який зараз біг позаду з радісною усмішкою. Який же він все-таки красивий. Подумала я і одразу ж дала собі уявний підзатильник. Ні, все з цього дня я вирішила, що більше не буду думати про нього, ми просто друзі і все. Якби я йому хоч трішки подобалась, він би вже давно мені сказав про це. А так, який сенс себе мучити? 
Хлопець підбіг і легенько вдарив мене кулаком в плече, я зробила так само у відповідь. Це було наше дружнє привітання.
- Привіт. Я тебе уже хвилин п'ять намагаюсь наздогнати, кричу на всю вулицю, а ти не чуєш. Про що замислилась? - запитав він переводячи подих.
-  Про те, шо бігати зранку корисно. - підло усміхнулась я.
- Отже, ти мене чула і вирішила трохи познущатись? - пробурчав Нейт.
- Та ні. Не чула. Чесно. Просто замислилась над своєю тактикою. Нервую з самого ранку. - важко зітхнула я.
- Чого ото тобі нервувати? Я на сто відсотків впевнений, що у тебе все вийде! Ти показала найкращі результати на останніх тренуваннях. - намагався підбадьорити мене хлопець.
- Легко зробити все ідеально, коли це учбова і покірна віверна. З дикою все може бути не так і просто. Гра буде на її території і за її правилами. - пояснила я причину своїх нервів.
- Я б так не сказав, не всі навіть на прирученій добре впорались. Лері, я впевнений, що більша половина групи завалить це завдання, але ти впораєшся. Я вірю в це. - він посміхнувся до мене своєю чарівною посмішкою. Ні ні, все я не дивлюсь.
- А щодо тебе? Впевнений, що зможеш? - з прищуром поглянула на нього.
- Не знаю, але якщо і не вийде, то спробую завтра. - він махнув рукою.
- От такі як ти частіше всього і перемагають. Я надто зациклена на цьому і через це можу зробити помилку. - нервово сказала я.
- Добре. Тоді давай перепрограмуємо твою "зацикленість". Пропоную гру. Якщо ти не зможеш приручити віверну, то виконаєш одне моє бажання. Сконцентруєшся на тому, щоб не програти мені. - запропонував він.
- Хм, а я що отримаю якщо виграю? - запитала я.
- Якщо упораєшся, то загадаєш мені. - відповів Нейт.
- Навіть якщо ти теж приручиш? - я недовірливо поглянула на нього.
- Так. - ствердно кивнув хлопець.
- Якось по дитячому це звучить і зовсім не чесно. Виходить ти будеш в програші, навіть якщо упораєшся? - перепитала я.
Хлопець ще раз кивнув.
- Гаразд. Тоді я згодна. - ми пожали руки, умовно скріпивши домовленість. - Готовий кукурікати з самої високої гори? - крикнула я і швидко побігла до полігону.